Розділ «10»

Вони були трохи здивовані. Хоча здивовані — це ще м’яко сказано. Місіс Трейнор була просто ошелешена й дещо збентежена. Згодом її обличчя перестало виражати будь-які емоції. Її дочка, згорнувшись поруч із нею на дивані, просто скривилася: коли я так робила, то мама любила казати, що моє обличчя залишиться таким довіку. Їхня відповідь була не зовсім та сповнена ентузіазму відповідь, на яку я сподівалася.

— А що саме ти хочеш зробити?

— Наразі не знаю. Та моя сестра добре знає, де знайти потрібну інформацію. Вона саме намагається з’ясувати, що взагалі підходить для паралізованих. Але я хочу дізнатися, чи ви на таке готові.

Ми були у вітальні. У тій самій кімнаті, що я в ній проходила співбесіду. Однак цього разу місіс Трейнор і її дочка всілися на дивані, а між ними вмостився старий кошлатий пес. Містер Трейнор стояв біля каміна. Я вдягнула джинсовий піджак барви індиго, сукню міні й армійські чоботи. Озираючись у минуле, я зрозуміла, що могла б вибрати краще одіння, щоб пояснити свій план.

— Дайте мені зміркувати… — Камілла Трейнор нахилилася вперед. — Ви хочете вивести Вілла з цього будинку?

— Так.

— І організувати йому серію «пригод».

Вона промовила це так, немовби я запропонувала зробити йому аматорську артроскопічну операцію.

— Так. Як я вже казала, я не певна, що нині це можливо. Але йдеться про те, щоб просто вивести його в світ, розширити межі його повсякденного життя. Спочатку виходячи кудись недалечко, а згодом, сподіваюся, можна буде рухатися далі.

— Ви говорите про поїздку за кордон?

— За кордон? — Я закліпала. — Я думала, може, десь у паб. Або спочатку на якесь шоу.

— За останні два роки він майже не виходив з дому, окрім відвідин лікарні.

— Ну, так. Я гадала, що зможу його переконати.

— І, звичайно, ви скрізь підете з ним, — сказала Джорджина Трейнор.

— Зрозумійте. В цьому немає нічого екстраординарного. Я справді хочу почати з того, щоби просто витягнути його з дому. Пройтися навколо замку чи піти в паб. А якщо ми врешті-решт плаватимемо з дельфінами у Флориді, це буде пречудово. Проте насправді я просто хочу витягнути його з хати, щоби він бодай трохи розвіявся.

Я не сказала, що на саму думку про те, щоб поїхати з Віллом до лікарні без Натана, мене кидає в холодний піт. А повезти його в закордоння для мене так само реально, як пробігти марафон…

— Думаю, це блискуча ідея, — сказав містер Трейнор. — Як на мене, буде чудово, якщо Вілл трохи розвіється. Негоже цілими днями тільки й робити, що сидіти в чотирьох стінах.

— Стівене, ми намагались розворушити його, — заперечила місіс Трейнор. — Хіба ж ми покинули його там загнивати? Я неодноразово намагалася щось змінити.

— Знаю, люба, але все марно, чи не так? Якщо Луїза зможе придумати щось таке, що Вілл буде готовий спробувати, нічого лихого в цьому немає.