Розділ «10»

Трина взяла другу половину батончика.

— Отже, думаю, номер п’ять — це те, що треба. Це комп’ютерний курс, він міг би його пройти. На голову надівають якусь штуковину з паличкою, і треба просто кивати головою, щоб торкнутися клавіатури. В інтернеті є безліч груп для квадриплегіків. Він міг би там завести багато нових друзів. Я про те, що йому не конче треба завжди виходити з дому. Я навіть говорила з кількома в чаті. Вони видались мені милими. Досить… — вона стенула плечима, — …нормальними.

Ми мовчки з’їли наші половинки батончика й спостерігали, як наблизилася група жалюгідних на вигляд бігунів. Я не бачила Патрика. Я ніколи не могла його розгледіти. Його обличчя мало здатність миттєво розчинятися в натовпі.

Вона тицьнула на клаптик паперу.

— Хай там як, тепер поговорімо про культурне. Є концерт спеціально для людей з обмеженими можливостями. Ти кажеш, що він інтелігентний, еге? Отже, він міг би просто сісти й перенестися в світ музики. Тобто вийти за власні межі, хіба ні? Дерек, той вусань з моєї роботи, розповів мені про це. Він казав, може бути шумно через справді хворих людей, які кричать, але я переконана, що йому в будь-якому разі сподобається.

— Не знаю, Трино. — Я скривилася.

— Ти просто злякалась, бо я сказала «культура». Тобі треба буде просто сидіти з ним. І не шурхотіти пакетом з-під чипсів. Чи ти хочеш чогось пікантнішого? — Вона всміхнулася. — Ну, ще є стрипклуб. Для цього можна поїхати з ним у Лондон.

— Звозити мого роботодавця подивитися на стриптизерку?

— Ти ж кажеш, що робиш для нього все: прибираєш, готуєш і таке інше. Не розумію, чому ти не можеш просто посидіти біля нього, поки він кайфуватиме?

— Трино!

— Йому ж однозначно цього бракує. Ти можеш навіть замовити для нього приватний танець.

Кілька людей з натовпу повернулись до нас. А сестра сміялася. Вона могла без комплексів говорити про секс. Наче це був своєрідний відпочинок. Ніби це не мало жодного значення.

— А з іншого боку, є далекі поїздки. Не знаю, чи тобі сподобається, але ви могли б поїхати до Луари на дегустацію вин… це не надто далеко для початку.

— А квадриплегік може напитися?

— Не знаю. Спитай у нього.

Я втупилася в список.

— Отже… Я повернуся й скажу Трейнорам, що збираюся напоїти їхнього суїцидально настроєного паралізованого сина, витратити їхні гроші на стриптизерок і приватні танці, а потім записати його на участь у Паралімпійських іграх.

Трина вихопила в мене список.

— Щось не видно, щоб ти придумала щось значно цікавіше.

— Я просто подумала, що… Я не знаю. — Я почухала носа. — Як по щирості, я трохи боюся. Я навіть не можу вмовити його вийти в сад.