Розділ «XXIV. Клем»

Справа колишнього лісничого Марцінського завершувалася. Слідство вже закінчилося. Прокурор іще раз викликав мешканців лісництва на допит. Едек ставився до цього байдуже, а от Міхал і Метек дуже переживали ці допити, кожен по-своєму. Для Метека вони були зв’язані з похмурими спогадами про Вежбика, палія, який, тікаючи, знайшов свою смерть серед крижин на озері.

В настроях Міхала сталася велика зміна, це всі бачили. Після тієї риболовлі хлопець став такий, як був раніше,— лагідний, веселий, сміхотливий. Геть змінилося його ставлення до Клема. Доти він ставився до поета поблажливо, з перейнятою від інших мешканців лісництва усмішкою доброзичливої зверхності, а тепер, здавалося, бачив у ньому немовби символ глибоких і шляхетних почуттів. Добрий хлопець не міг повірити своєму щастю. Письменник відзначив його, присвятив йому оповідання в книжці, сотні й тисячі примірників якої розійдуться серед людей — це просто виходило за рамки його уяви. Міхалові здавалося, що він нічим не заслужив такої шани, приписував це доброму серцю Клема і намагався віддячити за неї щирістю та прив’язаністю.

Кожної вільної хвилини він ходив за ним, мов тінь. Якби Клем велів, Міхал пішов би на все. Усе, що казав Клем, він слухав з величезною повагою, хоча б ішлося про зовсім дріб’язкові справи. І в той же час він полюбив його всією силою свого самотнього серця. Клем став для нього найближчою людиною. Завдяки цьому відійшли десь його мазурські клопоти. Коли така людина, як Клем, подарувала йому свою дружбу, то що означають чиїсь там шпильки, лайки, несправедливість? Треба розуміти їх, щоб побачити, чого вони насправді варті.

Саме в цей час од матері й сестри надійшла посилка з усякими дрібницями. Ще тиждень тому це стало б приводом для нових мук і сумнівів. Тепер же він сприйняв ту посилку байдуже, а потім написав обом — матері й сестрі — теплий, сердечний, але рішучий лист, у якому сповістив, що він назавжди залишиться в Польщі, на батьківській землі. Свій лист він дав прочитати Клемові. Поета зворушили і це довір’я, і самий зміст того досить незграбного твору, і він палко обняв Міхала. Згодом довірливо розповів про лист Гасинцям і Метекові. Лісничий схвально покивав головою.

— У кожного є вразливе місце. Своєю присвятою ти влучив у таке місце в Міхала,— сказав він задоволено.

Клем багато працював, знаходячи для себе відповідні умови. Метек щодня од самого ранку був на воді. Минуле літо він присвятив навчанню. А тепер з подвійним завзяттям надолужував втрачені можливості порибалити. Едек знову трясся на своєму тракторі. Синці поволі сходили з обличчя, вже можна було показуватись на люди.

Кульчик любив ці самотні передобідні години. Коли він був стомлений роботою, то відпочивав, пишучи листи до Елі. Усвідомлення того, що ця дівчина є на світі, що десь там, у далекій Варшаві, вона думає про нього, що за кілька тижнів вони знову зустрінуться, і на той час він уже напише чималу частину гарної книжки, давало йому велику радість. Часом він аж дивувався, як багато в тій радості незнаного йому раніше спокою. Все своє коротке життя він крутився коло жінок, думав, що кохає, а потім зазнавав гіркоти розчарування. Сьогодні ж він бачив, що ті почуття були оманою, скоріше відбиттям його туги, аніж реальною формою справжніх захоплень. Вони швидко минали, вивітрювалися з пам’яті.

І ось тепер — Еля. Його життя набуло зовсім інших барв, він міг так багато сказати про нього, а куди більше розумів — і зуміла ж ото маленька дівчина з милою усмішкою так розширити його світ!

Вони дуже часто писали одне одному. Уже це неабияк дивувало його. Клем не любив писати, відповідав не завжди і несвоєчасно. Та й листів од дівчат він пам’ятав не дуже багато. Тепер від рядків дрібного письма, що мандрували поштою в один і другий бік, пахло майбутнім. Про нього Клем теж частенько думав. Колись увечері він довірливо розповів Метекові, як буде, коли вони з Елею вже поберуться і заживуть разом у маленькій квартирі на околиці Варшави. Там тільки невеличка кухня і кімната, зате з двома вікнами. Одну частину відокремлять так, щоб створити затишний куточок, де він міг би писати. Сидітиме там вечорами біля настільної лампи, відчуваючи, що Еля поруч, що кожної миті можна пригорнути її, поцілувати.

— А потім народити дітей, возитися з пелюшками, виїжджати з коляскою на прогулянку,— глузував товариш.

У Клема палали очі, він лагідно всміхався.

— То, мабуть, теж чудово, правда ж?

Що з ним поробиш?

Через кожні кілька днів усі четверо вирушали в нічні походи. Розохотилися хлопці на вугрів. Дивно, що поряд з Метеком неабияким ентузіастом цього діла несподівано став і Едек. У нічній ловлі він знайшов нові емоції. До того ж за цим заняттям, хоча хлопець і сам собі не признавався, він менше думав про Віку. Найгірше було ввечері. Не міг ні забути дівчини, ні позбутися думки, що він, власне, сам одрізав перед собою всі дороги. Бо не піде ж він і не скаже, що з Зосею давно все скінчилося, що то було миттєве сп’яніння під впливом весни, самотності, колишніх звичок. Смішні ці пояснення. Які ж були підстави думати, що, коли Віка виїде вдруге, усе не повториться вже з іншою дівчиною? Він і сам не міг поручитися, що так не сталося б. Але, мабуть, усе-таки ні. Бо з Вікою взагалі все інакше. От хоча б зараз. Він сумував за нею з кожним днем дужче. Доти це почуття було зовсім невідоме йому. Отже, тут якось не так...

Нічні поїздки човном по озеру, розмови біля вогнища на березі відганяли сум, забивали на деякий час його журбу. Тим більше, що в нього появився й неабиякий рибальський азарт. Перший страх перед слизькими змієподібними вуграми вже минув, тепер хлопець сміливо хапав їх рукою і, стискуючи біля голови, енергійно засовував за перегородку, яка відділяла частину човна, призначену спеціально для риби.

Погода змінилася. Часто мрячив дощ, небо кисло, вкрите брудними клубами хмар, було парко і душно. Ніч не приносила свіжості. Часом зривався вітер, але він ніс тільки ще більшу спеку. Парували ліси і луки, над мочарами весь час висів густий молочно-білий туман, рослини буяли, мов у якійсь фантастичній теплиці. Лісничий тільки здвигав плечима: він ще не пам’ятав такої погоди на початку травня.

— Вугор любить, коли парко. Вода каламутна, в ній пливе багато їжі. Поїдемо сьогодні до річки.

Нав’ючені рибалки сходили до озера, відганяючи борсука, який за компанію чалапав у них коло ніг, забігав уперед — хлопці аж спотикалися на нього в темряві.

— Візьми його, Метеку, в човен. Ото забава буде.