Розділ «XXIV. Клем»

— Цей звірюка не їсть риби, видно, гидує. Я пробував кілька разів. Але цікаво — вчора я пустив Мовчунові під ніс живого вугра, так він схопився і перегриз йому голову. А тоді обнюхав і відійшов. Мовчун, тікай, ти заважаєш.

— Ну й темпо,— сопів Міхал, уже сівши за весла і намагаючись на око визначити напрям.

Парило страшенно. Хлопці були тільки в сорочках і то обливалися потом. Прохолодніше ставало десь аж опівночі.

Насилу дісталися до того місця, де, гублячись у гущавині кущів і очеретах, в озеро впадала маленька річечка. Очі поволі звикали до темряви, озеро й береги виступали таємничими темними розводами. І вода була чорна, дуже холодна порівняно з гарячим повітрям.

Тихенько закинули вудочки. Посідали зручніше, в темряві заблимали вогники цигарок.

Од розливу річечки і мілких з того боку берегів озера долинав безперервний гамір качок. Вони плескалися, тріпотіли крилами, гомоніли безперервно й завзято, мов плетухи-кумасі. Від села, скритого застиглою пеленою туману, долинало ліниве гавкання собак.

— Післязавтра я виїжджаю на кілька днів,— озвався раптом Клем.

Хлопці здивувалися. Досі він нічого не згадував про це. Міхал аж вудлище випустив, і воно, глухо плюснувши, упало в воду.

— Тихо, рибу налякаєш,— гримнув на нього Метек. І, помовчавши, звернувся до Клема: — До Варшави їдеш?

— Загляну й туди. Але спочатку до матері. П’ятнадцятого її іменини. А я вже два роки в цей час не був дома. Тепер на той день уже, мабуть, зацвіте бузок, дуже рано в цьому році. Це її улюблені квіти, привезу їх цілий оберемок.

— Стривай, це ж у Зосі теж день народження. Може, ми б...

Метек, зніяковівши, замовк. От іще вихопився! Хотів запропонувати податися до дівчини, як тоді взимку саньми. Забув, як багато змін сталося з того часу. Помітив, як Едек люто шпурнув у воду недокурок. Запало довге мовчання.

На щастя, вугор смикнув Міхалову вудочку. Як завжди в таких випадках, зчинилася метушня. Не встигли піймати в підсаку слизьку рибину, що звивалася на Міхаловій вудочці, як майже одночасно пролунали збуджені голоси Едека і Клема. Едекові пішло легко, риба була невелика. А Клем не міг упоратися, мало допоміг йому й Метек. Вугор рвучко шарпнув, жилка забагато розмоталася з котушки, риба забилася під берег, зарослий кущами лози, певно, закрутилася там за якесь коріння чи корч, не помагало й смикання — жилка натягнулася так, що могла от-от порватися.

— Є тільки один спосіб,— буркнув Метек.— Рукою треба стукати по вудлищу. І через деякий час вугор сам розплутається з коріння. Дай-но, спробую...

— Дивись, у тебе клює.

Метек кинувся до своєї вудочки. Витягнув у човен великого вугра.

— Ну й місце знайшли! — радів Міхал.

Тепер Метек міг повернутися до Клемової вудочки. Розмірено стукав рукою по вудлищу і час від часу пробував, чи не відпускає. Ні, жилка й далі була натягнута, як струна, тільки легке тремтіння свідчило про те, що на гачку є риба. Глухі удари важко падали на воду, відбивались од стіни очерету, стишені повертали назад.

— Мабуть, уже не витягнемо його. Тут вирви, вода підмила берег. І він десь глибоко заліз,— мовив Метек, постукавши добру чверть години, аж рука йому заболіла.— Спробувати силою?

— Зажди, може, ще відпустить. Мабуть, здоровенна риба, шкода буде,— стримав його Едек.