Розділ 39

Льокен простягнув Харрі нічний бінокль.

— Справа ясна, — вимовив він. — Я знаю їхній розпорядок. Тепер охоронець піде й сяде у своїй будці, унизу біля самого входу. Черговий обхід він буде робити не раніше ніж за двадцять хвилин.

Вони засіли на горищі будинку, за сотню метрів від володінь Кліпри. Вікно було забите, але між двома дошками якраз знайшлося місце для бінокля. А також для фотоапарата. Між горищем і будинком Кліпри з тикового дерева, прикрашеним драконовими головами, тягся ряд низеньких сараїв, пролягала дорога й стояла висока біла стіна з колючим дротом.

— Жодних проблем, — заявив Льокен. — Єдина складність у цьому місті в тому, що всюди товчуться люди. Цілодобово. Виходить, нам треба обійти стіну й перелізти через неї десь там, за тим сараєм.

Він указав рукою, і Харрі негайно навів туди бінокль.

Льокен попросив його вдягнути темний облягаючий одяг, що не впадає в око. Так що на Харрі були чорні джинси й старенька, теж чорна, футболка «Joy Division». Надягаючи цю футболку, він згадав про Крістін: єдине, що йому вдалося змусити її полюбити, так це панк-групу «Joy Division». І він подумав, що це, можливо, стало для неї заміною «Кемел», коли вже вона кинула їх палити.

— Починаємо, — скомандував Льокен.

Повітря було нерухоме, над гравійною дорогою висіла курява. Зграйка підлітків захоплено грала в такрау: вони ставали в коло й перекидалися маленьким гумовим м’ячем, не звертаючи жодної уваги на двох фарангів, одягнених в усе чорне. А ті перетнули вулицю, прослизнули між сараями й непомітно дісталися стіни. Імлисте вечірнє небо світилося бруднувато-жовтим світлом мільйонів великих і малих ліхтарів — Бангкок увечорі ніколи не виглядав темним. Льокен перекинув через стіну свій компактний рюкзак і накрив колючий дріт тонким вузьким гумовим килимком.

— Спершу ви, — сказав він і склав руки стременем, допомагаючи Харрі залізти наверх.

— А як же ви?

— Про мене не думайте. Залазьте.

Харрі виструнчився й схопився за верхівку стовпа. Він перекинув одну ногу через килимок, потім другу й відчув, як колючі шипи дряпнули по гумі під його вагою. Йому не хотілося згадувати історію про хлопчика, що зісковзнув униз по флагштоку на ярмарку в Румсдалі, забувши про гак, де кріпилася мотузка. За словами діда, хлопець репетував так, що чутно було на іншому боці фіорду.

Льокен опинився поруч із ним.

— Слава Богу, ми швидко це зробили, — шепнув Харрі.

— Таки пенсіонер на щось іще здатний, еге ж?

Пригнувшись, вони перебігли через газон, тримаючись

ближче до стіни будинку, і завмерли на розі. Льокен дістав нічний бінокль, виждавши, коли охоронець відвернеться в інший бік.

— Біжімо!

Харрі рвонув уперед, намагаючись уявити себе невидимкою. До гаража було рукою подати, але той був добре освітлений, і до того ж його було прекрасно видно з будки. Льокен не відставав.