TextBook Харрі все ще не міг оговтатися, хапаючи ротом повітря.
Потім обоє ввімкнули свої ліхтарики й уже рушили було у бік житлової частини будинку, як раптом під ногою в Харрі щось хруснуло.
— Що там таке? — посвітив він ліхтариком. На темній підлозі біліли якісь маленькі грудочки.
Льокен направив світло на білену кам’яну стіну.
— От трясця, Кліпра всіх обдурив. Примусив повірити, що будинок цілком зроблений із тику. Ну вже ні, тепер я остаточно перестав поважати цього хлопця, — з іронією зазначив він. — Рушаймо, Харрі, час іде!
Дотримуючись вказівок Льокена, вони швидко й методично обшукали весь будинок. Харрі зосередився на тому, щоб робити все як слід: запам’ятати, де лежали речі до того, як він їх зрушив; не залишати відбитків на білих дверях; стежити, чи немає шматочків скотчу, коли він відкривав шухляди й шафи. Пройшло майже три години, перш ніж вони нарешті сіли за кухонний стіл. Льокен знайшов кілька журналів із дитячою порнографією й револьвер, із якого не стріляли вже багато років. Він сфотографував знахідки.
— Цей тип дуже квапився, — сказав він. — У його спальні стоять дві порожні валізи, речі туалету залишені у ванній, а гардероб забитий одягом.
— Може, у нього була третя валіза? — припустив Харрі.
Льокен глянув на нього із бридливою поблажливістю. Немов бачив перед собою старанного, але не занадто вмілого новобранця, подумав Харрі.
— Жоден чоловік не стане тримати дві сумки з речами туалету, Холе.
Новобранець, подумав знову Харрі.
— Залишається ще одна кімната, — продовжував Льокен. — Замкнений кабінет на другому поверсі. Замок там — німецький монстр, його ніяка відмичка не бере.
Із цими словами він дістав із рюкзака лом.
— Я сподівався, що це не знадобиться, — заявив Льокен. — Після нас у дверях залишиться величезна діра.
— Нічого страшного, — заспокоїв його Харрі. — Схоже, я поставив його капці не на ту полицю.
Льокен усміхнувся.
Замість того щоб возитися із замком, вони за допомогою лома зняли двері з петель. Харрі втратив пильність, і важкі двері з гуркотом упали всередину. Вони завмерли, очікуючи окрику охоронця.
— Думаєте, він щось чув? — запитав Харрі.
— Та ні. У цьому місті на одного мешканця припадає стільки децибел, що на якийсь стукіт дверей ніхто й уваги не зверне.
Промені світла від їхніх ліхтариків забігали по стінах як жовті таргани.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Таргани » автора Несбьо Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 39“ на сторінці 3. Приємного читання.