Розділ XXII

Бренан гадав, що їх із Ґвен проведуть до затемненої спальні, де на широкому ліжку під шовковим балдахіном лежатиме вмирущий король, оточений засмученими родичами. Та натомість вони опинилися в просторій, яскраво освітленій кімнаті без ліжка чи хоча б дивана, зате з кількома книжковими шафами, а Енгас аб Брайт сидів неподалік розпаленого каміна, тримаючи на колінах поліровану дощечку, що, вочевидь, правила йому за підставку для письма. Поруч на низенькому столі лежали теки з якимись паперами — найпевніше, урядовими документами.

Відколи Бренан востаннє бачив короля, той помітно схуд, змарнів, шкіра набула землистого відтінку, а мішки під очима стали вдвічі більшими. Не треба було мати якогось особливого медичного досвіду, аби збагнути, що стан його здоров’я значно погіршився.

— Радий вас бачити, леді Ґвенет, лорде Бренане, — хрипко сказав Енгас у відповідь на їхні привітання. — Проходьте, сідайте.

Бренан зачекав, коли Ґвен улаштується в своєму кріслі, а потім сів сам, шкодуючи, що ніде не може сховати свої ноги у високих чоботях з рясними слідами від брудних плям. Дорóгою до Королівського Крила він, як міг, почистив своє вбрання чарами, але йому ще далеко було до вправності Ґвен, яка встигла на ходу гарненько причепуритись. Вони не мали часу перевдягтися, бо ще на в’їзді до Рінанхару на них чекав посланець зі звісткою, що король негайно хоче їх бачити. Шайна й Шаннон пішли разом з ними і тепер чекали у приймальні королівських покоїв, зате Мораґ, сказавши, що їй тут немає чого ловити, надала перевагу відпочинку та гарячій ванні. Так само вчинив і Ґвенин брат, який, до всього іншого, був дуже втомлений: сьогодні вони вирушили ще вдосвіта, майже всю дорогу гнали коней чвалом, щоб завидна встигнути до Тахріна, і Ліам, єдиний серед них, хто не міг допомогти собі маґією, ледве витримував цей темп…

Камердинер, що впустив Бренана з Ґвен до кімнати, вклонився й вийшов, зачинивши за собою двері.

— Добре, що ви повернулися, поки я на ногах, — вів далі король. — Не хотілося зустріти вас геть немічним… Тільки прошу, — додав він, щойно Ґвен розтулила рота, — не треба втішати мене, говорити про якусь примарну надію. Жодної надії немає, і ви це знаєте.

— Я хотіла сказати, — обережно мовила Ґвен, — що нам дуже прикро, ваша світлосте.

Енгас аб Брайт кивнув:

— Мені теж прикро. Ще й як… Хоча з мого боку невдячно нарікати на долю. Я мав би померти ще чотирнадцять років тому, і лише стараннями леді Альси дожив аж до цієї пори. А якби краще виконував її лікарські настанови… Та годі про це. Я не для того вас запросив. Як мені відомо, серед ваших сестер-відьом немає єдності в питанні наступництва престолу. Одні хочуть негайно зробити вас королем та королевою, інші пропонують підтримати кандидатуру ґрафа Ярвійського. А ви самі що думаєте?

Бренан відчув себе дуже ніяково. Говорити з людиною про те, що буде після її смерті, а надто ж — унаслідок її смерті, здавалося йому вкрай нетактовним. Помітивши це, Енгас сумно посміхнувся:

— Не переймайтесь, юначе, ви мене цим не образите. Природа королівської влади така, що нам доводиться часто зазирати в майбутнє, тому ми навчені спокійно ставитися до власної смерті. А в мене взагалі тісні стосунки з кістлявою — ми давні знайомі, мало не друзі. Тож можете вільно говорити про ваші плани.

— Ми поки не визначились, государю, — сказав Бренан. — Усе сталося так раптово й несподівано… — Він трохи помовчав у нерішучості, потім запитав: — А як би вчинили ви?

Король проникливо подивився на нього.

— Що ж, гарне питання. А відповідь залежить від того, чи ви хочете почути мою пораду, як короля Катерлаху, чи вас цікавить, що я сам зробив би на вашому місці.

— Швидше друге.

— Я так і думав. Тоді не намагатимусь переконати вас, що з ґрафа Карвадонського вийде гарний король. З мого боку це було б лукавство, бо на вашому місці я б за жодних обставин не поступився йому. Так само чесно визнаю, що не став би зволікати й пропускати поперед себе ґрафа Ярвійського. Лорд Ріґвар міцний дідуган і може прожити ще Див знає скільки років, а ваші найстарші сестри неодмінно скористаються цим, щоб хитрістю та підступами затягти вас на кередіґонський трон… — По його блідих устах знову ковзнула посмішка. — Так, я чув про ці плани. І цілком поділяю вашу думку, леді Ґвенет, що катерлахська корона набагато привабливіша. Також розумію ваше бажання, лорде Бренане, триматись якнайдалі від Лахліну та лахлінців. Я б ні за що не проміняв мирний, заможний, цивілізований Катерлах на злиденний, неспокійний і відсталий Кередіґон.

— То ви радите… — почала була Ґвен, проте король заперечно похитав головою.

— Я нічого не раджу, пані, просто висловлюю свої міркування. Що ж до мого наступника, то я й далі вважаю Авлайда аб Калваха найкращою кандидатурою. Водночас розумію, що вас, відьом, він зовсім не влаштовує, бо надто незалежний і ще менше, ніж я, дослухатиметься до ваших порад. А вашого впливу на Раду Лордів цілком вистачить, щоб заблокувати можливість його обрання. І якщо раніше він ще мав такі-сякі надії, то з появою лорда Бренана остаточно їх втратив. Так само вибув із боротьби ваш сусід, Ідвал аб Ґоронві, який аж надто завзято сватав до вас свого сина Ройрі й перестарався з інтриґами проти інших ґрафів, що мали такі ж наміри. Наразі реальну конкуренцію вашій парі складають лише Ріґвар аб Ковґал та Фінвар аб Дайхі. За першого може проголосувати й частина лояльних до відьом лордів, мотивуючи своє рішення тим, що ви дуже молоді й недосвідчені, і вам варто зачекати ще кілька років з претензіями на престол. А другий, поза будь-яким сумнівом, спробує зібрати більшість у Раді, спираючись на свої фінансові ресурси. Простіше кажучи, прикупити потрібну кількість голосів.

— А вам це не подобається, — промовив Бренан, зачувши в голосі Енгаса аб Брайта зневажливі нотки.