Розділ XXII

— Та невже?!

Ґвен ствердно кивнула:

— Так і є… Я й сама розгублена.

— А до цього, — сказала Шаннон, — король довго розмовляв з Бренаном сам-на-сам. Ще я помітила, що указ написано Енгасовою рукою, а міністри були так само здивовані, як і всі… До речі, про що ви говорили? Як ти переконав його?

Бренан заперечно похитав головою:

— Я не переконував. Король усе вирішив ще до нашої зустрічі. Гадаю, його вмовив лорд Кивін.

— Схоже, що так, — після коротких роздумів погодилася Брігід. — Сьогодні вранці я мала з ним розмову, і в мене склалося враження, що він щось приховує. Міг би й сказати мені правду, бо я цілий день боялася, що О’Бринмори зробили вибір на користь лорда Авлайда… Хоч, мабуть, це Енгас попросив його мовчати — щоб ми ще трохи понервували. Не любить він нас. І до останнього свого подиху не любитиме.

— А проте, — зауважила Шайна, — він таки наважився призначити Ґвен.

— Це, швидше, була Кивінова ініціатива, а король просто дослухався до його арґументів. І, либонь, поставив певні умови, — Брігід запитливо глянула на Бренана. — Сподіваюсь, вони не дуже обтяжливі?

— То були не умови, бо я нічого не обіцяв, — відповів Бренан. — Також не давав слова мовчати про нашу розмову. Але не певен, чи правильно буде переповідати її.

— Тоді не треба, — байдуже сказала Брігід. — Я й так знаю, в який бік крутяться коліщата в його голові. Б’юсь об заклад, він застерігав тебе, що Ґвен в усьому слухатиметься найстарших сестер, і радив у разі твоєї перемоги відкласти ваше весілля на рік-півтора.

— Лише на півроку-рік, — зробив уточнення Бренан.

— Думаю, це буде правильно, — промовила Ґвен, невміло приховуючи своє полегшення.

Бренанові стало прикро. Він бо ж так мріяв про той день, коли нарешті одружиться з нею, а от її цілком влаштовували їхні теперішні стосунки наречених. Утім, Бренан розумів, як болісно для Ґвен відмовлятися від свого відьомського минулого, тому й у гадці не мав тиснути на неї і ладен був чекати, скільки знадобиться. На щастя, часу вони мають удосталь. Хай і не так багато, як відьми, але років сімдесят-вісімдесят у них іще є…

Дійшовши Відьомської Вежі, Брігід сказала:

— Блодвен, зараз же напиши найстаршим листа. А я хочу поговорити з Бренаном і Ґвен. — Вона глянула на Шайну, яка явно намірилася піти з ними, і додала: — Тільки ми втрьох, сестро. А ти, мабуть, хочеш відпочити з дороги, полежати в гарячій ванні.

— Бренан і Ґвен теж стомилися, — слушно зауважила Шайна.

— Нічого, потерплять. Я лише трохи побалакаю з ними й відпущу.

— Так, Шайно, ходімо, — сказала Шаннон, узявши її за лікоть. — Причепуримось, а тоді заскочимо до Мораґ. Вона дуже пошкодує, що не пішла з нами до короля.

— Гаразд, — погодилася Шайна, рушивши з нею до сходів. — І ще напишемо Ейрін. Вона образиться на нас, якщо почує про це від когось іншого.