Розділ «X»

Було вже ген пополудні, коли робітники, що працювали на будові нових портових складів за наказом Папи Павла V, побачили далеко на морі корабель. Ще скорше догледів його вартовий на портовій вежі. Зараз від портової запори, що стояла півкулистою греблею перед двома греблями від пристані, приплив кораблик до Чівітавекії.

Командир пристані, князь Арнольд Буонтемпо, став пильно оглядати море. На стрільничих вежах стояли гармаші й готувалися на всякий випадок до небезпеки: зі сторони моря просто на пристань їхала турецька галера. Правда замість зеленого прапору й півмісяця мала вона якийсь небувалий стяг: жовтий із синім хрестом.

— Але хто його знає, що це таке? — говорив до свого помічника командант порту. — Може турки який підступ затівають і потім нас без опору візьмуть та знищуть, як колись 813 року захопили Чівітавекію сарацини, а люди мусіли ховатись по довколишніх лісах та горах...

— То я повідомлю мешканців, щоб готувались до оборони, — сказав ад'ютант.

— Можна, але скоро.

За кілька хвилин на вулицях міста били барабани. Робітники з соляних копалень, що нараховували до 8 тисяч осіб, шикувалися в оборонні сотні й ставали на валах фортеці, що мала форму. Витягнено старі гармати, що їх використовували ще 1167 року в боротьбі проти війська Фрідріха, яке напало на місто під командою канцлера Рінальда.

— Так, так, це турецька Галера! — говорили жінки і з плачем кликали: “О, Мадонно, рятуй нас!”

А тимчасом на галері настала велика радість. Фаджольо повідомив усіх, що наближаються до папської пристані — Чівітавекії. Вся вільна залога вийшла на чердак і здалека приглядалася до будов міста й пристані. Сулима наказав призупинити галеру й обсервував пристань. Головко, що мав добрі очі, доповів, що вся пристань в оборонній позиції. На мурах бачив багато озброєних людей.

Хоч Сулима такої зустрічі й сподівався: бо хто може знати, що то за галера? У той час кожен дивився не так на прапор корабля, як на форму його будови та по ній пізнавав, чи зближається свій чи ворог. То й тепер Сулима глибоко задумався, з чого йому почати.

Два іспанці побачили, що отаман задумався. Один із них, дон Кастро Рібера-і-Вієра, сказав до товариша:

— А не радив я причалювати до Неаполя, де є іспанська посілість? Там би нас не зустрічали налаштованими гарматами...

— Та що можемо зробити, — каже на це інший, — коли командант хоче бути більшим католиком, ніж сам Папа, хоч таки є православний і більш нічого, себто схизматик...

Хоч Сулима не розумів як слід іспанської мови, але, знаючи латину, доглупався, що вони незадоволень Ще в перших днях по визволенні донесено йому, що іспанці не бажають плисти до Папи, а хочуть податися до Неаполя. Але мовчав.

— Пане отамане, — прийшов до Сулими М'якошинський, — чи не було б краще зачекати отут, на морі, а на човні податися до пристані з малим прапорцем та про все їх повідомити. Так буде найкраще, інакше ж можуть нас привітати “олив'яними галушками...”

— Добра твоя порада, Микито! Бери і відв'яжи човен. Нехай сідають із тобою осаули Коза Григор та Довбня Василь та їдьте на переговори.

— Так, пане отамане!

Три козаки від'їхали до пристані. На вид малого їх човенця всі чівікавекійці забули про оборону та почали по-іншому мислити.

— Певне їдуть, щоб ми здали пристань без бою, — казав Паольо Ріцці, грубий пекар.

— Ні, певне вони мали якусь аварію на морі і через те просять дозволу кинути якір у пристані, — думав знову молодий коваль Джузеппе Льопані.