Розділ «X»

— Приєднати до папського флоту, і то під тим іменем: “Покров Пресвятої Богородиці” І нехай має власний прапор, який належить козакам, себто синій хрест на жовтому полі. Ніколи не чіпляти папського прапору, щоб не був із ним одночасно і той козацький.

— А що нам робити із 300-ма бранцями?

— Із ними ще менше клопоту: скільки ми ведемо будов? Узяти до будови на якийсь час. А потім виміняємо за наших християн.

— Святійший Отче, а що нам робити з самими козаками?

— Я бажав би собі їх побачити та з ними поговорити, дещо від них довідатися. Тому було б добре направити їх до Риму.

— А може б так. Ваша Святосте, а ви б прибули до пристані подивитися на козаків? — відважився спитати кардинал.

— Воно було б не зле, брате-кардинале, але до Чівітавекії далеко, треба тиждень стратити на дорогу туди й назад. Отже, поїдьте обидва, від мене їх привітайте та доставте до Риму разом із бранцями.

На другий тиждень дивний похід наближався до Риму. Спереду та ззаду їхали карети й вози, а між ними йшли військовим кроком турки-яничари. Сулима казав їх не сковувати; йшли вільно і мали доволі їжі та води. При цьому оглядали околицю. Горбочки були порослі кущами винограду, оливковими деревами; не бракувало і гаїв, головно у горах. Місцями виднілися поля збіжжя, біля хат зеленіла городина. По горах “порозсідалися” різні кастеллі (села), що видавалися наче якими великими ластів'ячими гніздами.

— А куди ж то нас так ведуть? — питав один турок іншого.

— Певне не знаю, але, мабуть, до християнського халіфа.

— А може б ми так десь тут сховались і потім до моря. Загарбаємо човна, бо біля моря повно буде рибацьких, то й собі попливемо до нашої країни. Що нам тут між тими джаврами робити?..

— Ну і що на тебе насідає? Куди втечеш? І пощо? Тільки на те, щоб потім усіх вели скованих і так наших мучили, як ми їх? Ти дякуй Аллахові, що вони не платять нам такою міркою, як ми їм давали! — обізвався суворо другий турок.

Коли сонце вже міцно припекло, тоді Сулима, що їхав у кареті зі своїми товаришами, наказав зупинитися. Турків перестережено, щоб не втікали, та дано їм їсти. Неподалік була криниця і свіжа вода з неї охолодила спрагу і козакам, і полоненим.

По перекусці всі трохи відпочивали, крім вартових, що пильнували в'язнів. Козаки мали при собі зброю і наводили порядок між турками. Турок бо, коли б побачив козака без шаблюки й мушкета, то певне зараз і втікав би, але зброя стримувала їх.

— А не знати, чи далеко той Рим? — питався М'якошинського осаул Василь Довбня.

— А то шмат ще буде дороги, а так як ми йдемо помалу, то за яких три дні прийдемо.

— А Рим має багато мешканців?

— Місто гарне, буде до 115 тисяч душ.

— А всіх людей у тій папській державі буде багато?

— Так менш-більш півтора мільйона.