Розділ «X»

— А я гадаю, що це таки християнський корабель, хоч має якийсь дивний, небачений ніколи нами прапор.

— Ге, взагалі справа дуже неясна, — сказав Паольо.

Подібні розмови йшли і між іншими міщанами.

Арнольд Буонтемпо, побачивши, що галерники спустили човен та їдуть у напрямі пристані, доручив капітанові Бракарові та ще двом морякам виїхати до них із папським знаком і гербом родини Борґезе, з якої походив Папа Павло V.

Бракувало ще яких триста метрів до перечної греблі порту, коли на хвилях моря зустрілись обидва човни. Вся галера і пристань пильно слідкували за ними.

— Пакс ін Доміно![16] — гукнув до пристаневого човна Микита.

— Анке паче пер вой![17] — відповів по-італійськи капітан Бракаро. — Хто ви є і чого шукаєте на мирних водах папської держави?

— Ми християни-козаки, — відповів М'якошинський. — З Божою ласкою здобули турецьке судно і тепер хочемо віддати бранців та галеру в дар Святійшому Вселенському Отцеві Павлові V, Борґезе!

На ті слова Бракаро під'їхав ближче. Пересвідчився, що це не яничари, а християни-козаки, що про них говорила тоді вся Європа; тільки не мали вже своєї одежі, бо довго були в неволі. Але яничарські однострої все-таки були для італійців підозрілі. Отже, Бракаро сказав, що їде до князя спитати, а коли козаки почують три постріли з гармати, тоді можуть помалу наблизитися до пристані.

Човен капітана Бракара повернувся до пристані, де на кам'яному березі чекав князь Арнольд Буонтемпо зі своєю свитою.

— А може було б краще повідомити спершу кардинала де Чезіс, що є головою папської Конгрегації для війська? — порадив сам капітан Бракаро князеві.

— Воно було б краще, — надумавшись трохи, сказав князь.

— Але як будуть вони так стояти перед пристанню? — прийшла нова гадка капітанові. — Нехай краще стоять у пристані, тільки нехай не висаджуються на берег, доки не отримаємо інструкції із Риму.

— І так зле, і так не добре, — відповів Буонтемпо. — А може це замасковані морські опришки-пірати? Краще подумаймо й зачекаймо. Воно аж надто підозріло, щоб якісь там козаки з України приїздили сюди та хотіли пожертвувати Папі корабель і бранців... Як вони могли дістатися сюди, та ж вони на Чорному морі б'ються з турками? Але тут, на Тирренському морі, що їм робити?

— То хіба їм переказати, щоб їхали куди далі, бо інакше ми “привітаємо” їх гарматами? — спитав Бракаро.

— Ні, знаєте панове, що я гадаю? — додав від себе будівничий нової ліхтарні та великого складу товарів, Помпей Тарґоне. — Найкраще буде виїхати до них на корабель та перевірити. Ось стоїть галера “Стелля Маріс” Шкода тільки, що нема команданта папського флоту Франческо Чентуріоне, тільки його заступник. Та він теж погодиться поїхати. І так, гадаю, буде найбезпечніше. Навіть можна буде розброїти тих козаків, бо їм і так тепер зброї не треба...

— Так, ви найкраще цю справу розв'язуєте, — відповів Буонтемпо. І всі на те погодились.

Тим часом козаки чекали на морі, а пострілів не було. Згадані іспанці почали в очі сміятись козакам:

— А, бачите, вам до Папи в гості захотілось, а тепер стійте... Коли б так до нас, було б що інше. Ми ж шляхетні...

Ще може б і більше були дещо сказали, коли б не громовий голос Сулими: