Розділ «X»

— А мене теж лизнула якась потвора, — признався Люїджі.

— От тобі маєш і сієста романа, як корова тебе по обличчі лиже!

Останню ніч перебули козаки та їх бранці вже недалеко Риму. Ще звечора післали гінця на коні, що до святого міста наближаються вони з дарами для Папи.

Наступного дня з раненька всі пустилися в дорогу. День був літній, чарівний. Роса блищала сріблом і золотом на придорожніх кущах і травах, а птахи співали любих пісень. По долинах паслися табуни коров, коней і овець. Люди починали свою працю. Коли переходили якесь село, всі люди вийшли назустріч козакам. Навіть старці не хотіли залишатися вдома. Всі були цікаві подивитися на “квесті браві козакі”[22]. Дівчата давали козакам яблука, кидали китиці квітів і щось по-своєму вигукували. Теж і яничарам не шкодували дати щось. Головно старші молодиці, коли дивилися на тих триста вояків (що були пострахом для всього світу, а тепер ішли, як вівці), милосердились. Якась жінка винесла молока, там друга подала якусь паляницю, ще інша — добрий кусок італійського формаджіо[23].

— Які тут інші люди! — заговорив один турок до свого товариша. — Де б у нас жінка без покривала на обличчі показалася між людьми, а тут не тільки у всіх лиця відкриті, а ще й нами опікуються.

— Та то інша віра, Менглі, — каже товариш. — Їхня релігія каже милосердитися над кожним, хто в біді — чи це буде рідний брат, чи може й ворог лютий...

— Така віра, гадаю, ліпша від нашої! — сказав згодом Менґлі. — Ми царство Магомета ширимо силою — мечем і вогнем, але висліди наші малі, а вони, оті християни, вже скорше від нас мають свою віру і все більше знаходять собі прихильників, хоч “воюють” тільки милосердям і любов'ю...

— То не так віра, як тобі подобалася оця чорнява Джоконда! — сказав третій турок. — І тому ти вже говориш за віру, а потім і станеш невірним джавром.

— Так, але я про віру говорю не тому, що мені дівчина подобалася, а думаю про її серце, що таке милостиве до нас, її ворогів. І мені в ній не так її чепурний вигляд тіла, як оця краса душі подобається.

— Не мудруй! Не мудруй! — знову кинув третій. — Ти не є правовірний муслем, коли таке говориш!

— А ті, що тримають по гаремах цілі десятки отих нещасних Джоконд, то вони є правовірні?! — почав відстоювати свою думку Менглі. — Як би так твою маму, сестру або дочку взяли у полон й мучили, то щоб ти тоді сказав?

Ще не докінчив своїх слів Менґлі, як перед цілим походом виринув Рим. Ранішнє сонце золотило церкви, високі дзвіниці, доми, все, що розляглось на сімох горбках Риму.

— Гарний той “Київ цілого християнського світу”! — промовив товаришам Сулима. А вони додали: “Воістину гарний і вічний!”