Розділ «X»

— Панове, мовчати! Маєте ви десятника, чи не маєте? Нехай він прийде і перекаже скарги вашої групи! А так не підважуйте авторитету команди! Як сиділи в кайданах, чому ви тоді не показали нам, як то шляхетні іспанці вміють себе визволити? Тоді ви знали на нас чекати, а тепер, диви, як вам крила повиростали. Одначе пригадую, що в козацькій армії такі речі, себто бунт проти старшини, караються смертю. То й уважайте, бо готові папські риби ще вами сьогодні пополуднувати, чули?

Іспанці втихли і більше нічого не говорили. Вони знали, що з таким правдивим лицарем, як Сулима, не можна жартувати.

Козаки чекали пострілів, але нарешті побачили, що з пристані випливла до них галера. Козаки роздумували мовби над якоюсь загадкою. Сулима дав наказ бути на місцях на всякий випадок. На чердаку галери стояв спереду якийсь моряк і помахував прапорцем. Нарешті приїхали на близьку віддаль і тоді зі “Стеллі Маріс”[18] відплила мала шлюпка, на якій їхало п'ять людей. Козаки скоро спустили драбинку і гості вийшли на чердак. На чолі прибулих був таки Помпей Тарґоне. Він розказав, як справа мається. А Сулима на те:

— Зрозуміло, що певність та обережність ще нікому не зашкодили. І навіть ви краще вчинили, що до нас приїхали, бо тоді на власні очі довідаєтеся про правду наших слів.

По тих словах провели будівничого Тарґоне по цілій галері. Показали йому зброю і бранців-яничарів. Ні Тарґоне, ні його товариші не сумнівалися більше. Тоді один із гостей попросив корабельну трубу та гомінким голосом передав на “Морську Зірку”:

— Пане капітане, все в порядку, їдьте до пристані, а ми за вами!

Уже вечоріло. Сонце ще тільки заграву залишило на заході та довгі промені виднілися на італійському небі, як до Чівітавекії наближалися два кораблі. Спереду мала, але чепурна “Стелля Маріс”, а за нею важка воєнна турецька галера. Ціле місто вийшло козакам назустріч. Коли обидва кораблі вже були майже біля камінної пристані, загули підряд три постріли з гармат.

На них відповіла важкими гарматами козацька “бранка”-галера! Далеко у море попадали ядра. Народ одушевлено вимахував руками, кричав: “Віва іль папа!”[19], а теж “Віва ай козакі ді Україна!”[20].

Сулима зі старшиною вийшли на берег та привіталися з князем та його дружиною. При тому ще більше радості й довір'я викликала зустріч князя та Бракара зі стерновим галери Люїджі Фоджольо, бо вони зналися ще зі шкільної лави. І тепер ніхто вже не сумнівався, що це дійсно дар для Папи.

Сам Люїджі виліз на якусь бочку і почав говорити по-італійськи до народу. Хвалив спритність козаків, зазначив про їх віру та безкорисливість.

— Коли б не козаки, — закінчив свою промову Фаджольо, — ми ніколи не повернулись би до своїх домів, ніколи б не мали щастя бути знову між християнами і знову зажити спокійним та щасливим життям. Тому нехай буде їм слава, а головно отаманові Іванові Сулимі, що нас вирятував через поміч Марії Діви, до якої всі козаки, як діти, набожні!

На ті слова натовп вигукнув: “Віва Мадонна! Віва Марія!” — І італійці почали співати “Міра іль туо попольо!”[21] та під проводом князя й отамана всі пішли до церкви св. Петра, а з церкви святого Лева били могутні дзвони... Духовенство відслужило торжественне “Тебе Бога хвалим”, а запорожці закінчили нашим рідним:

“Під Твою милість прибігаєм, Богородице Діво,

Молите наших не відкинь у журбах,

А від бід нас вибави,

Єдина чиста і благословенна!”

Другого дня ранком післав князь Арнольд Буонтемпо кінного післанця з листом до кардинала де Чезіс та до адмірала Чентуріоне. Як тільки отримав листа кардинал, зараз пішов до Папи Павла V. Трохи пізніше прийшов і Чентуріоне. Їм йшлося про те, що мають у тому випадку робити і як поступити. Чентуріоне не був за те, щоби приймати тих 300 бранців, бо потім Туреччина буде робити дипломатичні труднощі. Та й кардинал де Чезіс не хотів таким поступком викликати незадоволення турків. Та й не хотіли відразу налаштовувати Папу проти козаків, тому здалися на рішення Павла V.

А цей, вислухавши добре зміст листів та, трохи подумавши, сказав:

— Приймаю дар! Як турки можуть перепродувати християн, і то навіть християнам, а наші протести мало помагають, то чому ми не можемо прийняти того дару, і то ще від такого славного товариства, як козаки?

— Святійший Отче, а що робити з галерою? — запитав Чентуріоне.