Розділ «10»

Килина Сергіївна була, як відомо, жінкою рішучою і не боязкою, але цього суботнього дня, постукавши у двері до Павленків, вона не почувала себе упевнено. Після несподіваної розмови з Григорієм на Хрещатику вона не могла зосередитися над силуетами мод, робота не клеїлася, і Христофорова поїхала на Русанівку. Прагнучи упевнитися у своїй підозрі, що Ніна Барвінок того вечора була у Антона, кравчиня вирішила розпитати сусідів: дивись, хтось і підтвердить, що бачив її там.

Щойно вона вийшла від Коляди, який після смерті дружини хоч і став відлюдьком, але перед натиском Килини Сергіївни не встояв, вона все ж розворушила його, і старий повідомив дещо таке, від чого жінка втратила спокій, її впевненість, що у загибелі Журавля — чи із злочинного недбальства, чи із злого наміру — винна Барвінок, зазнала удару.

Коляда розповів, що того вечора, у середу, коли сталося нещастя у Журавля, він ходив до аптеки за ліками.

Килина Сергіївна, яка частенько відвідувала цей дім на Русанівці, ніколи не бачила старого на вулиці вдень. В крамниці, в аптеку раніше ходила його дружина. Антон Іванович казав, що й тепер Коляда виходить на вулицю тільки присмерком. Вивернутими після давнього поранення ступнями, у величезних ортопедичних черевиках, він за допомогою ціпка незграбно пересувався дрібними кроками. Побоюючись, щоб хлопчаки, які весь час бігають на дворі на ковзанах, ганяють, не оглядаючись, шайбу, не збили його з ніг, та й взагалі не бажаючи нагадувати людям про своє каліцтво, викликати співчуття, він до присмерків не виходив на вулицю.

Того вечора, повертаючись з аптеки, він зіткнувся у парадному з Ніною Барвінок, яка поспішала з їхнього дому.

— Стій! — зраділа Килина Сергіївна, її підозра, що того вечора у Журавля була друкарка, підтверджувалася. — Коли це було, о котрій годині?

— Десь о восьмій, може, на початку дев’ятої…

— Ви що, Анатолію Трохимовичу, дивилися на годинник?

— Ні, — відповів той. — Та й годинник у мене тільки в хаті. З собою не ношу. Он, — він показав на великий круглий будильник, що стояв на старовинному «боженківському» буфеті, купленому, очевидно, ще в молоді роки. — Ліки було обіцяно на сьому, але я зачекав, пішов пізніше, щоб, коли не готово, не стовбичити в аптеці. А мотатися мені туди-сюди теж важко. Помандрував десь пів на восьму. Поки доплентався, поки одержав, поки повернувся… Я цю доріженьку в аптеку тепер часто міряю, знаю, скільки часу треба, щоб дійти. Так і вважайте, хвилин п’ятнадцять туди і стільки ж назад, ходжу я повільно. Та хвилин з п’ять у черзі постояв…

Килина Сергіївна повторила, немов сама до себе:

— Восьма, початок дев’ятої… А ви не помилилися, Анатолію Трохимовичу? Адже темно було на вулиці. Може, обізвалися, тільки привиділося, що вона?

— Ні, ні, та сама пасія Антонова. Я її в обличчя добре знаю, бо частенько бачив, як вона до нього шастала. У мене у дверях є вічко — як загримить ліфт, я й дивлюсь… може, до мене хто. Та все мимо. Немає кому і немає чого… Тільки раз на місяць пенсію приносять, але я свій день знаю. І не темно було… В парадному лампочка горить… У Журавля тоді ще сусіда, Вячеслав, сидів…

— Павленко?!

— Еге ж.

— Виходить, і він у цей час був… — розгублено промовила кравчиня. Це руйнувало так гарно збудовану нею версію про злочин друкарки, яка перед цим, здавалося, підтверджувалася. — Звідки ви це знаєте, Анатолію Трохимовичу? — мало не благально, сподіваючись, що старий наплутав, спитала вона.

— А я відпочиваю на своїй площадці. Поспішати вже нікуди… Хіба що до моєї… — сумно промовив він. — Стояв і чув голос Вячеслава. Він щось вигукував, було чути і в коридорі, а голос його я завжди упізнаю.

Коляда іще щось говорив, щось про те, який голос у Павленка, як він його розпізнає, але Килина Сергіївна вже не слухала. Голова у неї йшла обертом. Якщо Ніна покинула квартиру Журавля раніше і у того залишався Вячеслав Адамович, то, виходить, вона жахливо помиляється і даремно грішить на друкарку. Ох, як не хотілося їй зустрічатися з Ніною і розпитувати її! Краще вже розвідати у Вячеслава Адамовича! І тоді вона наважилася поговорити з ним, тим більше що він тут-таки, поряд. Саме він і зможе їй все пояснити.

І, попрощавшись з дідом, Килина Сергіївна покрутилася декілька хвилин на сходовій площадці, розмірковуючи, чи не занадто глибоко влазить вона у чужі справи. Але бажання розібратися у цій тяжкій історії і глибока ворожнеча до друкарки, яка у свій час зруйнувала їхній вільний з Антоном союз, перемогли.

Двері відчинив не Вячеслав Адамович, а його дружина, яку Христофорова бачила у Антона раз або двічі, коли та заходила забрати чоловіка додому, і знала про неї із слів Журавля як про жінку скритну і не дуже приємну.