Розділ «10»

— Мене звуть Келя Сергіївна, — відрекомендувалася кравчиня. Здрастуйте! Ви мене знаєте?

Варвара Олексіївна, подумавши, легенько кивнула. Вона навіть спробувала зобразити на обличчі доброзичливість, але її виказував порожній погляд нічного птаха, який вдень дивиться, але не бачить.

— Даруйте, але я хотіла поговорити з вашим чоловіком, — вимовила кравчиня на подив самій собі не у своїй звичній манері, а тихо, зовсім не напористо.

Запала коротка пауза. Варвара Олексіївна й далі стояла в дверях мовчки, немов придивляючись і ледь упізнаючи відвідувачку.

— Його немає, — нарешті сказала вона.

— Як це немає? — здивувалася Килина Сергіївна, бо сподівалася, що в неділю мав би відпочивати удома.

— Він у відрядженні.

— У відрядженні? — «Ось чому не прийшов ховати приятеля!» подумалось кравчині. — А коли приїде? Варвара Олексіївна розвела руками.

— Тоді я хочу з вами поговорити. — До Килини Сергіївни раптом повернулася її звичайна рішучість, і, наступаючи на господиню, вона буквально втиснулася у квартиру. Миттю розгледівшись, не чекаючи запрошення, всілася на потертий диван. — Питання важливе, і нам треба поговорити.

Варвара Олексіївна й далі стояла поруч, немов чекаючи, що непрохана гостя все ж піде.

— Це стосується вашого чоловіка… і зв’язано із загибеллю Антона Івановича.

Почувши таке, Варвара Олексіївна й собі опустилася на край дивана. Погляд її вже не був порожнім, в них зажеврів сердитий вогник.

— Яка дурниця!

— Одне запитання: коли ваш чоловік повернувся від Антона Івановича ввечері у середу, о котрій годині? Не говорив він, що у Журавля ще залишалася Ніна, друкарка з інституту?

— А вам яке до цього діло? — спалахнула Варвара Олексіївна.

З виразу її обличчя, на якому, як двоє чорних крил, стяглися брови, можна було припустити, що вона зараз підхопиться і вижене з хати нахабну відвідувачку.

Але Павленко так не вчинила і, стримавшись, удала, що вкрай здивована усім цим: і появою кравчині, і її цікавістю.

Пом’явшись, підшукуючи слова, щоб якось делікатніше висловити свою думку, і не знайшовши їх, Христофорова ляпнула:

— Справа в тому, що Антон Іванович не випадково учадів. Там, по-моєму, сталося убивство.

Павленко витріщилася на кравчиню і зміненим, раптом ослаблим голосом промовила: