Розділ 2. СИСТЕМНІ СКЛАДОВІ ВИРОБНИЧОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

- ряд обмежень, пов'язаних із внутрішньоцеховою логістикою. Крім технологічних обмежень, виробничий процес може містити

специфічні особливості щодо постачання сировини і матеріалів від постачальників та суміжників, наприклад, по видах сировини з коротким строком придатності (характерно для харчової галузі).

Подібних обмежень дуже багато. їхній характер обумовлюється галузевою специфікою, а іноді й специфікою конкретного підприємства, унікальністю його технологічних процесів, компонуванням цехів. Ігнорування обмежень або відоме спрощення завдання приводить до одержання нездійсненного плану в реальних виробничих умовах.

Таким чином, розв'язувані завдання, які обумовлені вимогами до удосконалених систем планування:

1) оцінювання реальної кон'юнктури ринку та конкурентних позицій підприємства;

2) формування всього комплексу наскрізних, взаємозалежних виробничих планів, які визначають номенклатуру, обсяг і строки виробництва продукції, що включає в себе наступні етапи: стратегічне планування, об'ємно-календарне планування, оперативне планування;

3) визначення потреби ресурсів, необхідних для реалізації виробничої програми;

4) аналіз сформованих версій плану будь-якого рівня з можливістю вибору оптимального варіанта;

5) забезпечення тісного взаємозв'язку процесів планування із процесами оперативного обліку виробництва, можливість перепланування на будь-якому етапі;

6) виявлення вузьких місць у виробничому ланцюзі;

7) забезпечення прозорості процесів планування.

На вітчизняних підприємствах, як було розглянуто вище, у більшості випадків розробкою оперативних планів виробництва займаються планово-диспетчерські відділи (служби) підприємства. Маючи багаторічний досвід роботи в даному напрямку, ці фахівці застосовують певні правила і методи, що дозволяють одержувати прийнятні виробничі плани та календарні розклади. Найчастіше ці правила не мають під собою точного наукового обґрунтування або якої-небудь строгої математичної моделі, тобто є експертними знаннями конкретного менеджера. На деяких підприємствах виробничий розклад взагалі попередньо не складається, а на початок зміни у цех надходить лише укрупнене завдання на зміну, що містить перелік позицій та їхню кількість. Формування виробничих завдань на робочі місця та ухвалення рішення щодо їхнього запуску здійснюється диспетчером цеху впродовж виробничої зміни.

Експертне вирішення завдань оперативного виробничого планування має свої переваги і недоліки. До позитивних моментів можна віднести наступне:

- емпіричне адаптування планів на невеликому горизонті оперативного планування (до двох днів, залежно від специфіки конкретного підприємства) і в межах невеликої номенклатури (для відносно невеликого числа технологічних операцій й одиниць устаткування);

- плановики апріорно враховують специфіку технологічних процесів і обмежень щодо поставки сировини та матеріалів.

Серед недоліків:

- великий термін підготовки фахівця до рівня "предметного експерта";

- значні часові витрати на підготовку оперативного плану (до одного дня), відсутність можливості проводити перепланування у реальному масштабі часу, що накладає обмеження на вибір періоду для оперативного плану;

- відсутність формалізованих критеріїв оцінювання якості планів - якість плану визначається експертно, відповідно до неформальних критеріїв (чи буде дефіцит або перевантаження складу готової продукції, якщо реалізовувати випуск по запропонованому варіанту виробничого розкладу, чи багато заплановано переналагоджень тощо);

- у випадку модернізації, перебудови виробництва і зміни компонування цехів у виробничого менеджера відсутні чіткі критерії формалізації нових правил та обмежень планування, може не вистачити й емпіричного досвіду;