Вона спрямована на впровадження здорового способу життя та корекцію виявлених факторів ризику: поліпшенння дії інсуліну, зниження його концентрації в плазмі крові, зменшення маси тіла в разі її надлишку, зниження і нормалізацію CAT і ДАТ, рівня інсуліну, глюкози, ТГ, XC і фібриногену у крові. Рекомендують менше вживати насичені жири, солодощі та ХС; підвищити фізичну активність. Регулярні фізичні навантаження в поєднанні з дієтою сприяють кращому поглинанню глюкози та ліпідів і підвищенню чутливості тканин до інсуліну.
Лікування
Мета – максимальне зниження загального ризику серцево-судинної захворюваності та летальності.
Основними напрямками є: зменшення маси тіла; корекція вуглеводного обміну; корекція AT з досягненням цільового рівня; корекція атерогенних дисліпідемій.
Основні заходи спрямовані на зменшення маси абдомінально-вісцерального жиру (див. розділ "Ожиріння"),
Важливою складовою програми зі зменшення маси тіла є підвищення фізичної активності. Фізичні тренування сприяють зменшенню ваги за рахунок безпосередніх енергетичних витрат і підтриманню бажаної маси тіла. Найбільш ефективними є аеробні вправи: хода, біг, плавання, їзда на велосипеді, лижний спорт, стрибки зі скакалкою.
Основними умовами індивідуальної програми з фізичних вправ є їх регулярне виконання (не менше 3-4 разів на тиждень), поступове збільшення інтенсивності і тривалості занять, добір індивідуальних варіантів з урахуванням супутніх ускладнень.
Поєднання раціонального харчування з фізичною активністю забезпечить зменшення маси тіла, а зміна стилю життя – збереження досягнутого результату.
Якщо немедикаментозні заходи мало ефективні, необхідно призначити медикаменти.
Корекція вуглеводного обміну
Необхідно активно застосовувати препарати, здатні впливати на IP: бігуаніди (метформін) і тіазолідиндіони (піоглітазон, розіглітазон). В осіб з ПТГ шляхом призначення цих препаратів можна запобігти ЦД.
545
Препарати з групи розіглітазону знижують резистентність до інсуліну шляхом впливу на PPAR-g рецептори і зберігають функцію β-клітин, забезпечуючи таким чином кращий і більш тривалий контроль за рівнем глюкози. Вони сповільнюють прогресування ЦД 2 типу, тобто впливають патогенетично на причини діабету, а не просто знижують рівень глюкози.
Метформін нормалізує підвищений рівень глюкози в крові незалежно від функціональної здатності β-клітин ПЗ, що дозволяє знизити IP та усунути гіперінсулінемію. Препарат має не гіпоглікемічний, а антигіперглікемічний вплив, що дозволяє запобігти системній гіперінсулінемії чи знизити її. Метформін поліпшує чутливість периферичних тканин до інсуліну, гальмує глюконеогенез і глікогеноліз у печінці. Він має також гіполіпідемічну, гіпотензивну дію і впливає на фібрінолітичну активність крові. Є повідомлення про його успішне застосування хворими із синдромом IP без ПТГ і ЦД 2 типу.
Корекція атерогенної дисліпідемії
Хворим з вираженою дисліпідемією, що не піддається корекції дієтотерапією, призначаються гіполіпідемічні препарати. Рішення базується як на даних визначення рівня ліпідів після дотримання гіполіпідемічної дієти не менше 3-6 міс., так і на даних визначення сумарного ступеня ризику розвитку атеросклерозу. Статини є препаратами вибору лікування дисліпідемії у хворих на МС. Використовують такі препарати: ловастатин, правастатин, флювастатин, симвастатин, аторвастатин, розувастатин. Необхідно призначати статини в максимально рекомендованих або максимально переносимих дозах для досягнення цільових рівнів ХС. Якщо терапія статинами не досягла мети, можна використовувати комбіновану терапію. Комбінація фенофібрату зі статинами розглядається як ефективна й відносно безпечна терапія для лікування атерогенної дисліпідемії. Додавання езетимібу до статинів або фібратів може бути перспективним у корекції дисліпідемії, але доцільність застосування такої комбінованої терапії з метою зниження кардіоваскулярного ризику потребує уточнення, оскільки досі не з'ясовано загальний вплив езетимібу на наслідки серцево-судинних захворювань. У випадку тяжкої гіпертригліцеридемії препаратами першої лінії слід вважати фібрати і нікотинову кислоту. Якщо рівень тригліцеридів не вдається контролювати патинами та фібратами, можна призначити омега 3 жирні кислоти для подальшого зниження рівня тригліцеридів, адже ці комбінації є безпечними та добре переносяться пацієнтами.
Корекція артеріальної гіпертензії
Контроль AT є першорядним завданням лікування цього контингенту хворих. Пацієнти повинні приймати антигіпертензивні препарати для досягнення Цільових рівнів AT – 140/90 мм рт. ст. Поєднання АГ з IP у хворих з MC є причиною низки нейрогуморальних та ендотеліальних порушень, що зумовлює ускладнення у коронарних, мозкових і периферичних судинах: IP підвищує рівень інсуліну плазми, який відіграє важливу роль у патогенезі АГ; інсулін посилює активність симпатичної нервової системи, цим самим збільшуючи серцевий викид, а на рівні судин викликає їх спазм і підвищує їх загальний периферичний опір; він як мітогенний фактор посилює проліферацію гладком'язових клітин судин, звужуючи судинний простір і ще більше підвищуючи загальний периферичний опір судин; це призводить до зниження ниркового кровотоку, що активує PAAC і формує гіпертензію; інсулін сприяє також затримці в організмі натрію: зростання інсуліну в крові, впливаючи безпосередньо на ниркові канальці, прискорює реабсорбцію катіона натрію. Наслідком IP може бути збільшення вмісту внутрішньоклітинного натрію і калію. Накопичення цих катіонів посилює чутливість гладкої мускулатури судинної стінки до пресорних ефектів норадреналіну і ангіотензину Il і підвищення AT.
Препарати першої лінії – тіазидні діуретини (особливо у високих дозах) та β-адреноблокатори – слід рекомендувати обережно. Не всі діуретики безпечні й ефективні для хворих з метаболічними порушеннями. У тіазидних, петлевих і калійзберігаючих діуретинів є діабетогенний ефект, вони посилюють IP на 20% і несприятливо впливають на вуглеводний і ліпідний обмін. Негативні метаболічні дії тіазидів є дозозалежними, тоді як гіпотензивна дія може бути максимальною на тлі порівняно низької дози. Тому, якщо тіазидний сечогінний засіб призначають хворим з ПТГ, краще обмежити гідрохлортіазид або його еквівалент дозою 25 мг/добу. У дозі понад 25 мг/добу гіпотензивний ефект не зростає, зате посилюється діуретична дія.
Проте призначення пацієнтам на MC β-блокаторів дещо обмежене їх метаболічними ефектами. Зниження чутливості тканин до інсуліну та підвищення рівня тригліцеридів під впливом β-блокаторів можуть погіршити характерний для цих пацієнтів вуглеводний та ліпідний дисбаланс. Виняток становлять β-блокатор з a-блокуючою дією карведилол і β-блокатор із властивостями вазодилататора небіволол.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні класифікації та стандарти лікування захворювань внутрішніх органів. Невідкладні стани в тера» автора Мостовой Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Метаболічний синдром“ на сторінці 3. Приємного читання.
