Розділ «Тема 7. Лікарські рослини та сировина, які містять фенологлікозиди і фенолокислоти»

Поширення. Культивують на Кавказі, в Середній Азії, в Україні як оранжерейну плодову рослину. Набуває розповсюдження кімнатна культура лимону.

Заготівля. Збирають стиглі плоди.

Хімічний склад. У м'якоті стиглих плодів знаходиться до 67 мг % вітаміну С, у шкірці плодів – до 163 мг%, зав'язі – до 83 мг%, у молодих пагонах – до 880 мг%. У лимоні містяться й інші вітаміни: В, (0,03-0,05 мг%), В2 (0,4 мг%), PP (0,1 мг%), Р, каротин (0,015-0,02 мг%), є органічні кислоти (5-7,2 %), серед яких переважає лимонна (від 5 до 6%), вуглеводи (глюкоза, фруктоза, сахароза) – близько 0,87 %, азотисті речовини – до 0,05 %.

Знаходяться в лимоні також пектинові речовини і барвники, сполуки калію (163 мг%), кальцію (40 мг%), магнію (22 мг%), фосфору (57 мг%), заліза (0,7 мг%), мікроелементи. У шкірці знаходяться ефірні олії, які складаються з лимонену (90 %), цитралю (4-6 %), геранілацетату (1 %), цитронелалыо (0,5 %). Вони надають плоду приємного аромату.

Застосування. Вживають лимон як смаковий і дієтичний продукт, який має цілющі властивості, насамперед при гіпо- та авітамінозі С. У лимоні, як і в інших рослинних продуктах, вітамін С міститься разом з вітаміном Р. Тому лимонний сік при цинзі діє більш ефективно, ніж один вітамін С. Лікувальна доза для дорослих становить 100-150 г 3-5 разів на день. З профілактичною метою застосовують по 100-200 г на добу.

Зручний для споживання лимон у цукрі. Промиті у холодній воді й обсушені плоди нарізають скибочками 4-7 мм завтовшки, видаляють насіння і складають у скляні банки. На дно банки насипають цукор, кладуть 3-4 пласти скибочок лимона і знову цукор, доки банка не заповниться доверху. Верхній шар скибок засипають більшою кількості цукру, щільно закривають кришкою і залишають у кімнаті, час від часу струшуючи. Частина цукру розчиниться в соку і вміст банки зменшиться. Тоді ще нарізають скибочки лимона і додають у банку, чергуючи їх з пластами цукру. До 1 кг лимонів додають 1 кг цукру. Після зберігання впродовж тижня при кімнатній температурі банку із лимонними скибочками зберігають у холодильнику.

Лимонний сік випускає промисловість, а також його готують у домашніх умовах. Плоди миють, нагрівають у теплій воді, розрізають навпіл і м'якуш відтискують на ручному скляному конусі чи за допомогою дерев'яних лещат. Слідкують, щоб не пошкодити білу частину шкірки, інакше сік буде гіркуватим, проціджують крізь марлю, переливають в емальований посуд, швидко нагрівають до 85 °С (стерилізують), розливають у стерилізовані пляшки, закупорюють стерилізованими корками, які заливають парафіном. Під час стерилізації сік до деякої міри змінює смакові якості, тому краще користуватись свіжоприготовленим або замороженим. Сік розливають у пластикові банки місткістю 0,5 л на 0,9 об'єму, закривають кришкою і ставлять у морозильне відділення холодильника.

Сік п'ють при порушенні обміну речовин, атеросклеротичних явищах, гарячкових і запальних станах, при тривалих захворюваннях печінки по 1-3 ст. л. на день. При нирковокам'яній хворобі, сольових діатезах п'ють щодня по 100-200 мл, або вранці приймають натщесерце сік із 6 лимонів, лягають у постіль і добре пропотівають. Курс лікування – 3-4 тижні. Ще п'ють підігрітий лимонний сік по 50 мл, розведений у 100 мл підсолодженої або медової води після їди 3 рази на день впродовж 4-5 тижнів.

Шкірку лимона зварену в цукровому сиропі, вживають як апетитний засіб для поліпшення травлення. Свіжопорізаний лимон застосовують у вигляді гірчичників як відтяжний засіб при блюванні у вагітних, прикладаючи під груди.

Промисловість випускає лимоннокислий цукор у пакетах з плівки – 1 фасовка розрахована для разового прийому з 200 мл води, а інша, яка містить більше кислоти і менше цукру – для розчинення в 1 л води. Розчин, приготовлений за 2-3 хв. до вживання, має приємний кисло-солодкий освіжаючий смак. Він стимулює обмін речовин, а у випадку забруднення питної води патогенними мікроорганізмами, підвищує її знезараження. Кисла реакція напою негативно впливає на мікрофлору води, особливо на вібріони, у тому числі й холери, а також штам Ель-Тор.

Із шкірки лимона шляхом перегонки з водяною парою одержують лимонну олію, яку застосовують для покращання смаку і запаху деяких ліків, а також у харчовій і парфумерно-косметичній промисловості.

Застосовують з косметичною метою, частіше для лимонних масок. Проти латаття використовують суміш з соку лимона і яєчного білка. Лице і шию миють теплою водою з милом, шкіру висушують, а місця під очима змащують зволожуючим кремом. Потім на обличчя і шию, крім місць під очима, наносять суміш з соком лимона, а на повіки – тампони, змочені охолодженим неміцним чаєм, маску прикривають марлевою серветкою, щоб вона не так швидко висихала, а потім суміш знімають ватним тампоном, змоченим у теплій воді. Маску роблять через день по 20-30 хв. Готують екстракт: 1 лимон нарізають шматочками, заливають 100 мл горілки, настоюють у закритій посудині 10 днів, проціджують, фільтрат розводять наполовину водою, а далі чинять, як і в попередньому випадку. Роблять і медово-лимонну маску. Готують суміш рівних частин лимонного соку та меду і наносять на шкіру обличчя на 20-25 хв., потім змивають прохолодною водою, обличчя витирають і змащують поживним кремом.

При сухій шкірі через день роблять маски із суміші соку та меду або 20 г соку, 10 г спермацету, 10 г воску і 5 спирту. Обличчя миють теплою водою, роблять гарячий компрес і накладають тонкий шар маски на обличчя на 20-30 хв. Потім ватним тампоном маску знімають, роблять поспіль 3 гарячих компреси і обличчя обполіскують водою кімнатної температури. При сухій шкірі користуються емульсією, що складається з таких компонентів: вершкова сметана – 100 г, жовток 1 курячого яйця, сік 1 лимона, гліцерин – 5 г, одеколон – 100 г.

При зморшках на обличчі, тріщинах і запаленні шкіри роблять маску з такої суміші: 1 яєчний жовток, сік 0,5 лимона та кашка цілого лимона, 1 ч. л. маслинової олії.

Для пом 'якшення і відбілювання жирної шкіри та зменшення потовиділення готують лимонну воду, настоюванням лимона у киплячій воді впродовж 3-4 год., і протирають нею шкіру. Для протирання пористої та жирної шкіри готують лосьйон: лимон (або апельсин) натирають з цедрою, заливають 0,5 склянки горілки, настоюють у теплому місці 7 діб, фільтрують, залишок віджимають, додають 1 ст. л. води і 1 ч. л. гліцерину.

Для очищення і пом'якшення нормальної шкіри, а також при схильності до її сухості, щоб передчасно не з'являлися зморшки використовують суміш 1 склянки соку лимона (айви, хурми), 1 склянки води, 1 ст. л. одеколону і 1 ч. л. гліцерину, або шкірку 2 лимонів заливають 1 склянкою окропу, настоюють З год., додаючи 1 ст. л. меду, а окремо розтирають 1 жовток з соняшниковою, конопляною, кукурудзяною або маслиновою олією, 1 склянку вершків чи молока і соком 2 лимонів. Всі рідини змішують, додають 150 г камфорної олії, суміш проціджують і до фільтрату додають 250 мл води.

При жирній шкірі готують лосьйон: 1 лимон опускають в окріп і чекають, поки вода охолоне, витискують з плоду сік і розводять наполовину з кип'яченою водою. Лосьйоном протирають обличчя, після чого воно стає м'яким і білим.

З соку лимона готують рідкий крем: до 1 жовтка додають 1 склянку вершків або сметани, змішують, а потім при помішуванні в суміш додають сік 1 лимона, 100 мл горілки і 200 мл прокип'яченої води.

З лимонів готують туалетну воду: сік змішують з холодною водою, настоюють 2-3 дні і протирають шкіру, після чого вона набуває матового вигляду, позбувається латаття і неприємного запаху.

Д ія виведення латаття, при вуграх і розширених порах щоденно користуються туалетною водою, до складу якої входять: лимонний сік – 50 г, камфорний спирт – 10 г, гліцерин – 5 г, вода – 25 г, молоко – 100 г, горілка – 10 г. Для такого типу шкіри також готують крем, змішуючи 1 ст. л. жирного крему або гусячого чи качиного жиру з 1 ч. л. лимонного соку. При лататті на жирній або нормальній шкірі її протирають молочною сироваткою, розбавленою лимонним соком.