Розділ «Bienvenidos a Tejas [221]»

На фотографії коричневих тонів було зображено профіль благородного на вигляд чоловіка з корінних народів США. По спині стелився традиційний головний убір із пір’я.

— Деякий час вождь жив із малою групою навахо в резервації Теґуа біля Ель-Пасо, потім одружився на жінці білої раси та переїхав спершу до Остіна, де з ним погано обходилися, а тоді — у Мерісвілл, де його прийняли до громади після того, як він обрізав волосся і перейшов у християнську віру. У них із дружиною було трохи грошей, і вони відкрили Мерісвіллський торговий дім. Який пізніше став «Індіанським мотелем і кафе».

— Любий серцю рідний дім, — мовив Ралф, оглядаючи пошарпану кімнату.

— Так. Ось вождь Ахіґа в 1926-му, за два роки до смерті. Тоді він вже змінив ім’я на Томаса Гіґґінза.

Вона показала другий знімок.

— Срань небесна! — вигукнув Ралф. — Я подумав було, що він повернувся до свого коріння, та сталось радше навпаки.

Той самий благородний профіль, але тепер ближча до об’єктива щока була поорана зморшками, а пір’ястий убір зник без сліду. Колишній вождь навахо надягнув окуляри без оправи, білу сорочку й краватку.

— Окрім того, що він управляв єдиним успішним бізнесом у Мерісвіллі, саме вождь Ахіґа, чи то пак Томас Гіґґінз, знайшов Діру й організував там перші екскурсії. І вони були досить популярні.

— Але печеру назвали на честь міста, а не нього, — сказав Ралф. — І не дивно. Він міг бути християнином та успішним бізнесменом, та в очах громади так і лишився червоношкірим. І все одно, гадаю, що місцеві ставилися до нього краще, ніж християни Остіна. Тут їм треба віддати належне. Продовжуй.

Голлі показала Ралфу ще один знімок. На ньому був де­рев’яний вказівник із намальованим вождем Ахіґою в пір’я­ному головному уборі й написом зі стрілкою під малюнком: «НАЙКРАЩІ ПІКТОГРАМИ ТУТ». Голлі розчепірила пальці, щоб збільшити зображення, і Ралф побачив стежку, яка стелилась між камінням.

— Печеру назвали за містом, — сказала вона, — але вождя теж не забули — Ахіґів вхід далеко не такий красивий, як Зала звуку, та виводить безпосередньо до неї. Через Ахіґу працівники заносили обладнання й продукти, і це був запасний аварійний вихід.

— Саме ним користувались рятувальні загони, сподіваючись знайти альтернативний шлях, що виведе їх до дітей?

— Правильно, — Голлі похилилася вперед, очі зася­яли. — Головний вхід не просто забили дошками, Ралфе. Його залили цементом. Не хотіли, щоб іще більше дітей погубилося. Вхід Ахіґи, цей чорний хід, також заколотили, але в жодній статті я не зустрічала інформації, що його зацементували.

— Але це не означає, що так і є.

Голлі нетерпляче махнула головою.

— Знаю, та якщо не зацементували…

— То саме так він туди й пробрався. Аутсайдер. Так ти вважаєш.

— Треба спершу піти туди, і якщо побачимо сліди вторг­нення…

— Зрозумів, — відказав Ралф, — так і зробимо. Хороший план. А ти збіса добрий детектив, Голлі.

Опустивши погляд, вона подякувала, голос звучав несміливо, як у жінки, що не знає, як правильно реагувати на компліменти.