Розділ «Візити»

— Не знаю, що тобі сказати, Джинні. Ти прокинулась у своєму ліжку, а ознак того, що хтось…

— Ти колись розрізав канталупу, і там виявилось повно хробаків, — відповіла вона. — Було таке, ти сам це знаєш. То чого ж ти не можеш у це повірити?

— Навіть якби повірив, то не спинився б. Хіба не ро­зумієш?

— Я розумію тільки те, що чоловік, який сидів у нашій вітальні, казав правду — усе скінчено. Френк Пітерсон помер. Террі помер. Ти вийдеш на роботу, і ми… ми можемо… могли б…

Джинні не закінчила, бо з виразу його обличчя зрозуміла — продовжувати марно. І річ не в невірі. А в розчаруванні — як вона могла подумати, що її чоловік узагалі зуміє облишити цю справу. Арешт Террі Мейтленда в парку Естель Барґи став першою плиткою доміно, від якої почалась ланцюгова реакція насилля та горя. А тепер вони з дружиною сперечаються через чоловіка, якого насправді не було. І це все лише його провина — так вважав Ралф.

— Якщо ти не облишиш, — сказала Джинні, — тобі варто тримати при собі зброю, повсюди. Я точно ходитиму з тим маленьким .22, що ти мені подарував три роки тому. Тоді мені здалося, що подарунок дурноголовий, але, певно, твоя була правда. Чуєш, може, у тебе дар передбачення?

— Джинні…

— Будеш яйця?

— Мабуть, так.

Ралф не був голодний, але якщо він порадує дружину хоч тим, що з’їсть сніданок, який вона приготувала, то так і зробить.

Джинні дістала з холодильника яйця і, не обертаючись, заговорила до чоловіка:

— Я хочу, щоб ночами за нами наглядала поліція. Не треба, щоб тут із ранку до вечора стирчали копи, та нехай регулярно проїжджають повз будинок. Можеш про це домовитися?

«Поліцейський захист проти привида не дуже поможе», — подумав Ралф… але з огляду на їхній довгий шлюб не став казати цього вголос.

— Певно що можу.

— І ти маєш розповісти про це Гові Ґолду й решті. Навіть якщо це прозвучить як маячня.

— Люба…

Але Джинні не хотіла слухати відмовки.

— Він сказав — ти або хтось із вашої компанії. Сказав, що розкидає ваш потрух по пустелі канюкам на поживу.

Ралф хотів їй нагадати, що хоч вони час від часу й бачили, як у небі кружляє одинокий канюк (особливо в ті дні, коли сміття забирали), та навколо Флінт-Сіті небагато місць, подібних до пустелі. Сам цей факт уже свідчив про те, що нічна пригода дружини була сном — але щодо цього Ралф також змовчав. Він не мав наміру розпалювати нову сварку, коли стара тільки вщухла.

— Розповім, — сказав він, і цю обіцянку збирався виконати. Вони мають викласти всі свої карти на стіл. Усі дикі, божевільні карти. — Ти знаєш, що в нас зустріч в офісі Гові Ґолда, так? З тою жінкою, яку Алек Пеллі найняв, щоб розвідати подробиці поїздки Террі до Дейтона.