Розділ «Сліди і канталупа»

Позаду нього хтось був, на цей раз — направду. Джек бачив тінь, довгу й вузьку. І відчував… чиєсь дихання?

«За мить він мене схопить. Треба впасти і покотитися».

Тільки він не міг. Тіло заклякло. Чому він не озирнувся, коли побачив, що в сараї нікого нема? Чому не дістав із сейфа зброю? Чому він узагалі вийшов із вантажівки? Раптом Джек усвідомив, що помре тут, у кінці ґрунтової дороги в тауншипі Кеннінґ.

І в цей момент його хтось торкнувся. Рука, гаряча, мов грілка, погладила йому зашийок. Він спробував закричати, та не зміг. Повітря замкнулось у грудях, мов «глок» у тому сейфі. Зараз з’явиться друга рука, і його почнуть душити.

Тільки от долоня зникла. Лишились пальці. Вони рухалися туди й назад, легенько, самим пучками пестили шкіру, полишаючи по собі пекучі сліди.

Джек не знав, скільки він там простояв, не в змозі поворухнутися. Може, секунд двадцять, може, хвилини дві. Дув вітер, куйовдив йому волосся і пестив шию, як ті пальці. По землі й бур’янах ширяли тополині тіні, мов зграї похіпливих риб. Хтось — або щось — так і стояв позаду Джека, кидаючи довгу вузьку тінь. Торкався і пестив.

Потім пучки зникли разом із тінню.

Джек крутнувся на місці, і цього разу, коли вітер напнув і ляснув полами його піджака, з детектива вихопився крик, протяжний і гучний.

Нічого.

Просто кілька закинутих будівель та акр голої землі.

Нікого там не було. І не могло бути. Сарай стояв порожнем, за винятком розщепленої хомутини. Ніяких пальців на спітнілому зашийку — тільки вітер. Широкими кроками Джек повернувся до вантажівки, оглядаючись через плече раз, другий, третій. Він забрався в салон, здригнувся, коли вітер пустив тінь у дзеркальці заднього виду. Госкінз увімкнув двигун і рушив по сільській дорозі зі швидкістю п’ятдесят миль на годину [159], повз старий цвинтар і покинутий фермерський дім, не зупинившись навіть біля жовтої стрічки — він просто її зірвав. Різко завернув на Шосе 79, аж шини вискнули, і помчав назад до Флінт-Сіті. На той час як Джек опинився в межах міста, він уже встиг переконати себе, що в тому закинутому сараї нічого не відбулося. І біль, що пульсував у зашийку, теж нічого не означав.

Нічого взагалі.