Розділ «Сліди і канталупа»

Він простягнув адвокатові руку. На мить рука зависла в повітрі, але зрештою Гові її потиснув.

— Я вас проведу, — сказав Алек.

— Думаю, я сам знайду дорогу.

— Звісно що знайдете, та оскільки я вас сюди завів, то й виведу — для рівноваги.

Вони перетнули вітальню і рушили коротким коридором. Алек прочинив двері. Ралф вийшов надвір і з подивом помітив, що Алек прослідував за ним.

— То річ у цьому порізі?

Ралф змірив його поглядом.

— Не розумію, про що ви.

— Гадаю, розумієте. У вас обличчя перемінилося.

— Підвищена кислотність у шлунку. Зі мною таке часто трапляється, а зустріч була не з легких. Хоч не така важка, як погляд дівчинки. Я почувався наче комаха під мікроскопом.

Алек зачинив за ними двері. Ралф спустився на дві сходинки, але через його високий зріст чоловіки опинились майже на одному рівні.

— Хочу вам дещо сказати, — мовив Алек.

— Гаразд, — Ралф наготувався слухати.

— Хріновий вийшов у вас арешт. Такий хріновий, що пиздець. Певно, ви й самі це вже втямили.

— Удосталь мені прочуханів за один вечір, — Ралф почав відвертатися.

— Я ще не закінчив.

Ралф знову повернувся до Алека обличчям, нахиливши голову й трохи розставивши ноги. Позиція бійця.

— Дітей у мене немає. Марі не змогла народити. Але якби в мене був син віку вашого хлопця і якби я мав вагомі підста­ви вважати, що вбивця і сексуальний злочинець відіграє не останню роль в його житті, що мій син бере з нього приклад, то, мабуть, вчинив би так само, а то й гірше. Я маю на увазі те, що розумію, чому ви втратили здібність ясно мислити.

— Гаразд, — відповів Ралф. — Краще від цього нікому не стало, але дякую.

— Якщо ви передумаєте й захочете розповісти мені про той поріз — телефонуйте. Певно, ми всі тут граємо за одну команду.