Розділ «Сліди і канталупа»

— Ні, — а тоді, нарешті, настав час просити вибачення, і це вийшло на диво легко. — Але я відіграв у цьому свою роль, і мені за це дуже шкода. Я зробив помилку, про яку до кінця життя шкодуватиму.

— Може, воно й на краще, — сказала Сара. — Може, ви на це заслуговуєте, — і до мами: — А тепер я піду нагору, але якщо Ґрейс знову почне серед ночі верещати, то я спатиму в її кімнаті.

— Перш ніж підеш, Саро, розкажи мені, будь ласка, про той поріз, — попросив Ралф.

— Це сталося, коли він їздив до свого тата, — відповіла Сара. — Медсестра все одразу полікувала. Помазала «Бетадином» [158] і наліпила пластир. Нічого такого. Казав, що не болить.

— Нагору, хутко, — мовила Марсі.

— Окей.

Вони дивились, як дівча ляпає босоніж по сходах. Уже піднявшись на другий поверх, Сара озирнулась.

— Той ресторан «Томмі й Таппенс» стояв одразу через дорогу від готелю. Я бачила вивіску, коли ми їздили на орендованій автівці в Музей мистецтва.

— Розкажи мені про поріз, — попросив Ралф.

Марсі уперла руки в боки.

— Навіщо? Щоб ти казна-що роздув із цього випадку? Нічого такого не трапилось.

— Він питає, бо це його єдина зачіпка, — сказав Алек. — Але мені теж цікаво.

— Якщо ти втомилася… — почав Гові.

— Ні, усе гаразд. Нічого особливого, просто подряпина, справді. Це він вкотре навідував батька, удруге? — вона похилила голову й насупилась. — Ні, то був останній раз, бо наступного ранку ми вже полетіли додому. Коли Террі вийшов із батькової палати, то зіштовхнувся з санітаром. Сказав, що вони обоє не дивились, куди йшли. І обійшлося б лише зіткненням і вибаченням, та тільки прибиральник щойно вимив підлогу, і вона досі не висохла. Санітар посковзнувся і схопив Террі за руку, але все одно впав. Террі допоміг йому підвестися, спитав, чи все гаразд, і хлопець відповів, що він у повному порядку. Тер уже майже спустився у вестибюль, коли помітив, що зап’ясток кровить. Мабуть, санітар порізав його нігтем, коли схопив за руку, намагаючись устояти на ногах. Медсестра продезінфікувала рану й наклала пластир, як Сара і казала. От і вся історія. То що, справу тепер закрито?

— Ні, — відповів Ралф.

Але то було краще, ніж жовта шлейка ліфчика. Тут був зв’язок — збіжність, якщо скористатися тим словом Джинні. І Ралф гадав, що зможе встановити цей зв’язок, тільки для цього знадобиться допомога Юна Сабло. Детектив підвівся.

— Дякую, що приділила мені час, Марсі.

Вона холодно до нього всміхнулася.

— Для тебе — місіс Мейтленд.

— Зрозумів. І, Говарде, дякую, що влаштував цю зустріч.