Розділ «Сліди і канталупа»

Гові поглянув на Марсі й стенув плечима, наче говорив: «Сама вирішуй».

— Террі був єдиною дитиною Пітера і Мелінди Мейтлендів, — сказала Марсі. — Він виріс тут, у Флінт-Сіті, це ти вже знаєш, і все життя тут прожив, за винятком чотирьох років навчання в Університеті штату Огайо.

— Де ви й познайомилися? — спитав Ралф.

— Саме так. Менше з тим, Пітер Мейтленд працював у компанії «Чірі Петроліум», ще на той час у цьому регіоні можна було видобувати достатню кількість нафти. Він закохався у свою секретарку й розлучився з дружиною. Обрáз було багато, і Террі встав на бік матері. Террі… вірність для нього була понад усе, навіть у дитинстві. Він ставився до батька як до зрадника, ким той насправді й був, і будь-яке виправдання Пітера тільки погіршувало стан речей. Словом, Пітер одружився на секретарці, її звали Доріс, і попросив, щоб його перевели до головного офісу компанії.

— Що розташований у Дейтоні?

— Правильно. Пітер не намагався отримати право на спільну опіку чи щось таке. Він розумів, що Террі вже зробив свій вибір. Але Мелінда наполягала, щоб Террі час від часу їздив до батька, бо вважала, що кожному хлопцю потрібен тато. Террі їздив, але тільки щоб догодити мамі. Батько для нього назавжди залишився щуром, який втік з корабля.

— Схоже на Террі, яким я його знав, — додав Гові.

— Мелінда померла в 2006-му. Серцевий напад. Друга дружина Пітера померла два роки по тому від раку легень. Террі продовжував їздити до Дейтона раз чи два на рік, шануючи пам’ять матері, і підтримував із батьком до міри цивілізовані стосунки. Мабуть, із тих же причин. У, здається, 2011-му Пітер почав ставати забудькуватим. Взуття в душі, а не під ліжком, ключі від автівки в холодильнику й усе таке. Оскільки Террі є… був його єдиним близьким родичем, то саме він і примістив його в Клініку розладів пам’яті Гейсмана. Це було в 2014-му.

— Місце не з дешевих, — зауважив Алек. — Хто за нього платить?

— Страховка. У Пітера Мейтленда дуже добра страховка. Долорес наполягла. Пітер усе життя курив як несамовитий, і вона, мабуть, вирішила, що після його смерті успадкує чималу суму. Але померла перша. Мабуть, від пасивного куріння.

— Ти говориш так, наче Пітер Мейтленд теж помер, — сказав Ралф. — Я не помиляюсь?

— Ні, він і досі живий, — відказала жінка, а потім додала, мов зумисне відлуння слів свого чоловіка: — Якщо такий стан можна назвати життям. Він навіть курити кинув. У Клініці пам’яті заборонено.

— Скільки ви пробули в Дейтоні під час останнього візиту?

— П’ять днів. Поки ми там жили, Террі тричі навідував батька.

— Ви з дівчатами ходили разом із ним?

— Ні. Террі був проти, та і я не хотіла. Пітер не зміг би поводитися з дівчатами як справжній дідусь, і Ґрейс цього не зрозуміла б.

— Чим ви займалися, поки він їздив на відвідини?

Марсі всміхнулась.

— Ти так говориш, наче Террі день і ніч сидів із батьком, а це неправда. Візити тривали недовго, не більше від години чи двох. Майже весь час ми проводили разом, учотирьох. Коли Террі був у Гейсмані, ми сиділи в готелі, дівчата плавали в критому басейні. Одного дня ми троє пішли в Інститут мистецтва, а іншого дня по обіді я повела дівчат на діснеївський фільм. Неподалік від готелю був комплекс кінотеатрів. Ми сходили ще на два чи три фільми, тільки вже всією родиною. Усією родиною ходили в музей авіації і в «Буншофт», це музей наукових відкриттів. Дівчаткам там дуже сподобалося. Звичайна сімейна відпустка, детективе Андерсон, кілька годин якої Террі присвятив своїм синівським обов’язкам.

«А може, і покражі фургона», — подумав Ралф.