— Навіщо?
— Відчуваю, що так треба.
— Я поїду з тобою, якщо хочеш.
Ралф похитав головою.
— Звідти я одразу поїду в Барнум-корт.
— Ти себе не жалієш. Кишки собі викручуєш, як сказала б моя бабця.
— Зі мною все гаразд.
Джинні подарувала йому промовисту усмішку — дружині видніше, — і стала навшпиньки, щоб поцілували Ралфа.
— Телефонуй мені. Що б не трапилося, телефонуй.
— Фігушки, — усміхнувся він. — Повернуся й особисто тобі все розповім.
16Зайшовши у лікарняний вестибюль, Ралф зустрів іще одного забраклого детектива — той саме виходив. Джек Госкінз був худорлявий, зарано посивілий чоловік із мішками під очима й носом, вкритим сіткою червоних капілярів. На ньому й досі був рибальський одяг — сорочка та штани кольору хакі з безліччю кишень, але на пояс він таки почепив поліцейський жетон.
— Що ти тут робиш, Джеку? Я гадав, ти у відпустці.
— Викликали на три дні раніше, — відповів Госкінз. — Прибув у місто менше години тому. Сітка, гумчаки, вудки та скриня зі снастями й досі лежать у моєму ваговозі. Голова вирішив, що треба хоч одного працездатного детектива на службі мати. Бетсі Ріґґінз зараз нагорі, на п’ятому, уже народжує. Пологи почалися сьогодні під вечір. Я розмовляв з її чоловіком, він каже, що ще нескоро. Наче він у тому тямить. А щодо тебе… — для більшої ваги Госкінз зробив паузу. — Ти, Ралфе, попав.
Джек Госкінз навіть не намагався приховати задоволення. Минулого року Ралфа та Бетсі Ріґґінз попросили заповнити стандартну оцінювальну анкету на Джека, бо саме тоді він отримав право на підвищення зарплати. Бетсі, детектив із найменшим трудовим стажем, написала все те, що від неї вимагалося. Ралф же повернув голові Ґеллеру анкету, де у відповідній графі стояли лише три слова: «Присуду не маю».
Це не завадило Госкінзу отримати своє підвищення, та, як не крути, присуд був ясний. Госкінз не мав би бачити ті оцінювальні анкети, а може, і не бачив, та висновок Ралфа так чи інакше до нього дістався.
— Зазирав до Фреда Пітерсона?
— Власне кажучи, зазирав, — Джек відкопилив нижню губу і здунув із чола ріденьке пасмо. — У нього в палаті багато моніторів, і на всіх низькі показники. Не думаю, що він до нас повернеться.
— Ну, ласкаво просимо додому.
— Нахер таке «ласкаво», Ралфе. У мене ще три дні було, окунь косяками йшов, і я навіть не мав можливості перевдягнути сорочку, що смердить риб’ячим потрухом. Зателефонував і Ґеллер, і шериф Дулін. Треба пертися до тої нікчемної припорошеної діри під назвою тауншип Кеннінґ. Я так розумію, що твій приятель Сабло вже там. А додому я доберуся, певно, не раніше десятої-одинадцятої.
Ралф міг би сказати: «Нічого мене винити», — та кого ще мав звинувачувати цей здебільшого марний пристосуванець? Бетсі? За те, що завагітніла в листопаді?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Аутсайдер» автора Кінг Стівен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сліди і канталупа“ на сторінці 26. Приємного читання.