Розділ «Сліди і канталупа»

Жах, із яким вона на нього витріщилася (наче він був якимось чудовиськом, на кшталт зомбі з того телешоу), вразив Ралфа, мов удар під дих. Він устиг помітити розпатлане волосся, брудну пляму на лацкані халата (завеликого для Марсі, може, він належав Террі) і трохи погнуту сигарету між пальцями. І ще дещо. Вона завжди мала гарний вигляд, але тепер почала втрачати природну красу. За інших обста­вин він би визнав це неможливим.

— Марсі…

— Ні. Тобі тут не місце. Ти маєш піти.

Вона говорила тихим задиханим голосом, наче її вдарили кулаком.

— Мені треба з тобою поговорити. Будь ласка, дозволь мені з тобою поговорити.

— Ти вбив мого чоловіка. Більше нема про що говорити.

Вона стала зачиняти двері. Ралф утримав їх рукою.

— Я його не вбивав, але так, зіграв свою роль. Можеш називати мене спільником, якщо хочеш. Мені не слід було заарештовувати його в той спосіб, у який це сталося. Це було неправильно, бозна на скількох рівнях непра­вильно. У мене були на те свої причини, але недостатньо поважні. Я…

— Прибери з дверей руку. Негайно, інакше я викличу копів, і тебе заарештують.

— Марсі…

— Не називай мене так. У тебе немає права так до мене звертатися, після того, що ти зробив. Єдина причина, з якої я не надсаджую горло, це те, що мої доні сидять зараз нагорі й слухають платівки свого тата.

— Будь ласка.

Він думав сказати: «Не примушуй мене благати», але знав, що ці слова все одно не спрацюють, бо їх буде недостатньо.

— Благаю тебе. Будь ласка, поговори зі мною.

Вона підвела руку з сигаретою й видала страшний безбарвний смішок.

— А я вже думала, що як усі маленькі воші пішли, то я зможу покурити в себе на ґанку. Але погляньте-но, ось прийшла велика воша, король над всіма вошами. Останнє попередження, містере Воша, який домігся смерті мого чоловіка. Забирайся… нахрін… з мого ґанку.

— А що як він цього не робив?

Очі Марсі збільшились, і рука, яка притримувала двері, ослабла, принаймні на мить.

— А що як він?.. Господи Ісусе, він же сказав тобі, що не робив! Сказав, поки лежав там і помирав! Чого ще ти хочеш, персональну телеграму від архангела Гавриїла?

— Якщо він нікого не вбивав, то справжній убивця, той, хто несе відповідальність за знищення родини Пітерсонів і твоєї теж, усе ще на волі.