Розділ «Досудове слухання»

Террі лежав на тротуарі з розплющеними очима. Губи ворушилися. Гові спробував присісти поруч. Ралф добряче замахнувся і відштовхнув адвоката вбік. Гові повалився на спину. Марсі чіплялася за чоловіка, бурмотіла: «Усе не так погано, Террі, ти в порядку, лишайся з нами». Ралф уперся ребром долоні в її м’які пружні груди, відштовхуючи і її. Террі Мейтленд іще був при тямі, але часу вже не лишалось.

На нього опустилася тінь — якийсь клятий оператор із якогось клятого телеканала. Юн Сабло схопив його за талію і з розмаху жбурнув геть. Ноги в оператора затремтіли, заплутались, і він повалився долі, тримаючи догори камеру, щоб не розбити.

— Террі, — мовив Ралф, дивлячись, як краплі поту з його власного чола падають униз, на обличчя Террі, і змішуються з кров’ю від рани на голові. — Террі, ти зараз помреш. Розумієш? Він тебе підстрелив, і добре так підстрелив. Ти зараз помреш.

— Ні! — вискнула Марсі. — Ні, він не помре! Дівчатам потрібен татко! Він не може!

Вона намагалась пробитися до чоловіка, і цього разу Алек Пеллі, блідий і похмурий, узявся її тримати. Гові опустився на коліна, але втручатися не намагався.

— Куди… стрелив?

— У груди, Террі. У серце або просто над серцем. Ти маєш зробити передсмертну заяву, окей? Ти маєш мені ска­зати, що вбив Френка Пітерсона. Це останній шанс очистити совість.

Террі всміхнувся, і з кутика рота потекла тонка цівочка крові.

— Та це не я вбив, — сказав він голосом тихим, трохи гучнішим за шепіт, проте ясним і чітким. — Не я, то скажи мені, Ралфе… як… очистиш свою?

Він заплющив очі, та насилу розплющив знову. Секунду чи дві там щось було. Потім зникло. Ралф підніс до рота Террі пальці. Нічого.

Він повернув голову, щоб поглянути на Марсі Мейтленд. Це було важко, голова наче важила тисячу фунтів.

— Мені шкода, — сказав він. — Твій чоловік помер.

— Якби він одягнув того жилета… — скорботно мовив шериф і похитав головою.

Новоспечена вдова зі зневірою глянула на Дуліна, але накинулася саме на Ралфа, лишивши Алека Пеллі з єдиним обривком блузи в лівій руці.

— Це ти винен! Якби ти не арештував його напоказ, то ці люди нізащо б сюди не прийшли! Ти з таким же успіхом міг сам його пристрелити!

Ралф дозволив їй раз уп’ясти нігті в ліву щоку, а вже потім схопив за зап’ястки. Дозволив пустити собі кров, може, тому, що заслужив… і може, ніякого «може».

— Марсі, — сказав він. — Стріляв брат Френка Пітерсона, і він сюди прийшов би в будь-якому разі, як би ми не арештовували Террі.

Алек Пеллі та Гові Ґолд допомогли Марсі підвестися, пильнуючи, щоб не наступити при цьому на труп її чоловіка. Гові мовив:

— Може, і правда, детективе Андерсон, але навколо нього не тулилася б хрінова купа народу. Він би стирчав, як шпала на городі.

Алек просто дивився на Ралфа з якимось скам’янілим презирством. Ралф розвернувся до Юна, але Юн відвів погляд і нахилився до заплаканої блондинки з «Каналу 7», щоб допомогти їй підвестися.