TextBook Ми стояли перед ровом, через який було перекинуто тонку трубу. Ліворуч зяяла порожнеча. Праворуч рів був завалений камінням (і кістками, пригадала я), покритий кіптявою, але цілком придатний для переходу.
Максиміліан перебирався з каменя на камінь із небаченою спритністю. Видно було, що він знав цю дорогу, навідувався сюди не раз і не двічі. Некромант і нащадок некромантів, пригадалося. Але зараз не час про це замислюватися.
Принц-саламандра мало не тяг на собі принца-бранця. У темряві печери той зняв пов’язку з очей, але сили його давно вичерпались.
— Швидше! — крикнув Уйма. — Миттю через рів, я піду останнім!
— Розв’яжи мене, інакше мені не дійти, — повторив принц-деспот.
Я провела набалдашником посоха по ременях, що стягували його руки. Ремені впали. Руки повисли нерухомо. Я згадала, як звільняла Максиміліана, тільки той був худючим низьким хлопчиськом, а цьому я ледве діставала до грудей.
— Дарма, — пробурчав Уйма. — Нумо вперед.
— Я за тобою, — сказав йому принц-деспот.
— Ага, зараз! — Уйма вишкірився. — Пущу я тебе за спину, помрій! Ану пішов, якщо падаллю не хочеш бути!
На мій подив, принц-деспот послухався. Почвалав з каменя на камінь — ноги в нього були довгі, він ішов легко й упевнено, встигаючи на ходу розминати занімілі руки. Я подумала: як швидко він отямився! Нам на правилах дорожнього руху розповідали, що якщо надто довго тримати на руці джгут — рука може навіть відмерти…
Чи хотів Оберон, щоб заради його обіцянки когось полонили, зв’язували, силою тягли під вінець?
Я сповзла з краю рову, зістрибнула на камінь і зачула запах. Принц-чума був уже тут. Він заходив у тунель, який ми щойно проминули.
А якщо він прорветься крізь Печатку слідом за нами?!
Думка була такою страшною, що я завмерла на секунду. Уймі довелося підштовхнути мене в спину:
— Заснула?!
— Ми не можемо… — я задихалася. — Якщо він… Ми повинні…
— Уперед! Уперед!
Я замружилася від страху й подумала: якщо не встигнемо — роздушу ключ. Наступлю на восковий відбиток Гарольдового пальця, щоб чума не міг пройти й ніхто не міг пройти… Ой леле!
Я впала, забила коліно. Підвелася. Ось уже край рову, залишилося тільки узятися за нього руками, підтягтися…
Бракує сил. А позаду дужчає запах. Як уві сні: за тобою погоня, а ти не маєш сил поворухнутися.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Королівська обіцянка» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцять сьомий Утікачі з царства мертвих“ на сторінці 2. Приємного читання.