— Сіль.
На дні сухих жолобів стовбурчилися голочками неблискучі кристали.
— Тут, — голос Максиміліана ледве звучав, але, розговорившись, хлопчисько вже не міг зупинитися, — було місце для мертвих-безсмертних, які втекли з поля бою.
-Для боягузів, — незворушно уточнив Уйма. — І що ж?
— Вони переганяли сіль по жолобах. Язиками.
— Теж мені покарання, — мені було страшно, тому я намагалася переконати себе, ніби все, що відбувається, — смішно.
Максиміліан дивно покосував на мене:
— По-твоєму, нічого особливого? А ти уяви…
Я подивилася на найближчий до нас жолоб. Він був хитро вигнутий — то стрімка пряма гірка, то широка спіраль, наче тіло удава. Я уявила: от по жолобу йдуть один за одним легкодухі воїни. Язики в них відвисли до землі, і вони женуть і женуть перед собою хвилю соляного розчину…
— А вони нагору… йшли чи вниз? — запитала я, задихаючись від нервового реготу.
Максиміліан не відгукнувся. Здається, мій сміх його образив.
— Нагору, звичайно, — відповів за нього Уйма. — Потім униз з’їжджали — і знову… І де вони тепер?
Максиміліан зітхнув:
— Їх звільнив мій дід. Він збирався повести їх на війну проти інших мертвих-безсмертних.
— Проти відважних, — уточнив Уйма. — А вони? Ті, яких він звільнив?
— Розбіглися хто куди. Зачаїлись.
— Зрозуміло, вони ж страхопуди.
— Не всі! Тобі що, ні разу не довелося з поля бою п’ятами накивати?
Уйма холодно всміхнувся:
— Ніколи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Королівська обіцянка» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ тринадцятий Соляна безодня“ на сторінці 3. Приємного читання.