Розділ перший Повернення старого друга

Я згадала, що казав мені колись Оберон. Там, де люди вміють дивуватися, є місце для чарів. Там розквітає тонкий світ — чарівна оболонка нечарівних предметів.

— Принцесам побудували храм Обіцянки. Туди люди юрмами валять — подивитися. Принцеси танцюють, співають, вивчають науки. І кожен ранок починають біля дзеркала — розглядають, чи не пробилася в когось перша сива волосина?

— Та скільки ж їм років? — запитала я непевно. — Двадцять з маленьким хвостиком?

— Ну й що? Одна волосина може просто випадково вирости. Принцеса мишку, приміром, побачить, злякається — волосок і посивіє…

Гарольд говорив, звівши докупи брови й дивлячись прямо перед собою. Ми сиділи на лавочці в маленькому запилюженому парку. В брудному озерці юрмилися качки — вимагали хліба. У мене десь валялися в рюкзаку залишки бутерброда, але речі, які повідав мені Гарольд, були надто серйозними.

— Слухай, — поцікавилася я з сумнівом. — А… на комусь іншому їх можна одружити?

— Наречених хоч греблю гати, — Гарольд дивився на качок. — І наші, й чужоземні.

Моряки, купці, лицарі. Приходять у храм, начебто просто в гості, й починають хвости розпускати. Один капітан залишив своє судно, команду, переселився до нас. Так закохався в Ортензію — не піду, каже, без неї. Ти думаєш, вона на нього хоч разочок глянула? У них мова коротка: принц? Ні. Ах, ні? До побачення!

— Оце дурненькі! — сказала я спересердя. — Нащо їм принци? Чим принци кращі за інших? Узяти хоча б нашого… Як вони там, до речі, принц Олександр із принцесою Ельвірою?

Гарольд знизав плечима:

— Живуть, як і передбачали. Вона на ньому мало верхи не їздить. Діти в них — уже троє…

— Так?

— Звичайно. Взагалі, багато хто одружився за цей час, багато дітей народилося.

— А… — я запнулася, покосувала на Гарольда. — Слухай… А ти не одружився?

Він потупив очі. Його щоки трішки зарум’янилися:

— Угу. Син у мене. Півтора рочку.

— А-а-а, — сказала я тихо.

Ну уявіть: ось ви не бачите людину чотири місяці. Ви звикли, що він вам ніби старший брат. І… не зовсім брат. Друг, загалом. І раптом ви довідуєтеся, що він, виявляється, одружений, що в нього дитина підростає, а ви все ще вчитеся й вчитеся у своїй школі…

По-перше, у них шість років минуло.

А по-друге, хіба нас із Гарольдом щось зв’язувало, крім бойової дружби?