Розділ вісімнадцятий Новий світ

Новий світ

Я прокинулася.

Пахло лісом. Співали пташки. Поки я спала, хтось укрив мене другою ковдрою. Тепер на сірій ворсистій тканині виблискували краплини роси.

Я сіла. Протерла очі. Озирнулася довкруги.

Табір прокинувся. Повітря було наповнене домашнім смолянистим димком від багать. Хтось сміявся. Тихо бренькала лютня.

— Доброго ранку, Ліно!

Мати Гарольда всміхалася мені від казана, в якому кипіло під її наглядом щось смачненьке.

— Доброго ранку, Ліно! — вітали мене музиканти.

— Доброго ранку! — пробігаючи, вклонялися слуги.

— Доброго ранку, магу дороги, як спалося?

Я йшла всміхаючись, позіхаючи і прикриваючи рота долонею, кивала, віталася й кланялася. Я добре знала цих людей. Кожного з них я бачила в хвилини смертельної небезпеки. Когось врятувала. Хтось урятував мене. Вони були мені ближчими, ніж найближча родина — мої люди. Моє Королівство. Моя доля.

Я вмилася в джерельці, сіла на пеньок і отримала миску м’ясної каші зі свіжим маслом. І, облизуючи ложку, подумала: а чи була я колись тією самою Ліною Лапіною, ученицею сьомого «Б»? Чи не наснилося мені все моє колишнє життя? Цілком можливо, що й наснилося…

Підійшов, жуючи, Гарольд і мовчки сів поряд. Ми не потребували слів. Дорожнє братство бойових магів — хіба щось у житті може з цим зрівнятися?

Прихилившись до сосни, відпочивав на сонечку старий. Грівся, підставляючи промінню зморшкувате обличчя. Усміхався беззубим ротом.

І я усміхнулася йому у відповідь.

Мабуть, це був найщасливіший день у моєму житті. І я довго ще згадуватиму його.

Місцеві жителі зустріли нас непогано, однак усі видалися мені якимись скнарами. Питання, яке найчастіше ставили місцеві, звучало просто: «А що мені за це буде?»

Після сніданку ми з Гарольдом пішли прогулятися. На околиці селища нас оточила зграйка хлоп’ят. Гарольд спершу показав їм іскристий фонтанчик на долоні (супер, цікаво, чому він мені таке диво не показував?!), потім витягнув з рота живу білку.

Наш клас, якби йому показали такий фокус, на стінку поліз би від щастя. А ці стояли, як приморожені, поглядали з цікавістю, проте без особливого здивування. Таке враження, що в них у роду всі були ілюзіоністами.