Розділ вісімнадцятий Новий світ

— Як це?

— Один король — у давнину — повів Королівство в похід. Похід був тривалий і виснажливий, втратили багато людей… І ось вони знайшли новий світ, але король сказав, що він недостатньо хороший. Королівство знову вирушило в дорогу, і незабаром люди вийшли на прекрасний берег, однак король сказав, що Королівству тут не варто зупинятися. Вони знову йшли, падали й умирали в дорозі, а коли ті, хто вижив, знову вийшли на зелений луг під склепінням лісу — просто не змогли зупинитися. Король вів їх уперед і вперед, мертві приєднувалися до каравану безтілесними примарами, і сам король став безтілесним. Вони й досі бродять невідкритими землями — процесія мертвяків… Вони ніколи не зупиняться. Навіть коли зносять сто пар залізних черевиків.

Ельвіра говорила спокійно, навіть посміхалася, та в мене мурашки пробігли по спині.

— Але, ваша високосте, ви ж не хочете сказати…

— Звичайно, не хочу. Я просто висловлюю свої побоювання… Мені сняться кошмари, Ліно.

Я бачу, як усі ми йдемо, мертві, зотлілі, і ви, і… і Олександр.

Вона похнюпилася.

— Але ж тут справді майже нема «тонкого» світу! — мало не вигукнула я. — Я сама бачила! Це місце не підходить, хіба король винен?!

— А що таке «тонкий» світ? — раптом запитала Ельвіра.

Я розгубилася.

— Ви не знаєте?

— Усі говорять про нього, а різницю між «тонким» і «грубим» бачать тільки маги… Ви бачили?

— Так, — сказала я невпевнено. — Його величність показував мені…

Ельвіра нічого не відповіла, тільки куточки її губ опустилися.

— Його величність не показував би мені те, чого нема, — сказала я вперто.

-А я хіба це мала на увазі? Я сподівалася, що ви, як людина досвідчена, поясните мені…

— Гм… — я відкашлялася. — «Тонкий» світ — це… ну щось подібне до чарівної оболонки, яка оточує будь-які чарівні речі. Приблизно так.

— І до чого тут Королівство?

— А Королівство, — я прагнула додати голосу впевненості, — це щось подібне до зерна, з якого проростає новий світ. Упало зерно — світ проб’ється до сонця… Спершу він молодий і чарівний. Потім дозріває, втрачає чарівність.

А коли світ зовсім дозріє, зерно має відділитися і знову впасти на землю… Отак я розумію.