Туман
І ось ми знову вирушили в дорогу. Не скажу, що я дуже засмутилася з цього приводу. Коли відступила втома й закимарив страх, мені самій розхотілося жити по сусідству зі скнарами.
Нам випав цілий день легкої дороги. Весело котилися нові вози. Жваво бігли коні, які встигли добре відпочити й від’їстися. Бовванів попереду Фіалк, котрий то зринав над землею, то знову м’яв траву копитами, витягав лебедину шию, виблискував крокодилячими зубами. Цікаво, якої він породи? І чи є такі кобили? І чи бувають у них лошата? Може, подарує колись мені Оберон крилате зубасте лошатко — за вірну службу?
Наші посохи пророкували безпечний шлях — ані праворуч, ані ліворуч, ані спереду, ані позаду Королівству не загрожувала небезпека. Не подорож — прогулянка. Я настільки розслабилася й розвеселилась, що просто на ходу, у сідлі, спробувала вправлятися у злітанні.
На привалі я щодня тренувалася. Інколи зо-всім нічого не виходило, а часом мені вдавалося зменшити свою вагу настільки, що навіть травинки під ногами розпрямлялися. Я намагалася змусити Гарольда вчити мене, він довго відмовлявся, та нарешті зізнався, що сам погано літає. І дійсно, те, що він зміг мені порекомендувати, було схожим скоріше на борсання в киселі, ніж на ширяючий політ Оберона.
Сірий кінь дивно відреагував на мої тренування в сідлі: йому, мабуть, не сподобалося, що вершник на спині стає то легшим, то важчим. Він іржав, брикався й обурювався доти, доки я не зіскочила з сідла й не побігла поряд, іноді підстрибуючи і на мить зависаючи в повітрі.
Під’їхав Ланс, якийсь час спостерігав за моїми вправами, а потім сказав:
— Завищуєш точку прикладання сили — центр ваги в тебе не в голові! І зверни увагу на вектор. У динаміці він інший, ніж у статиці.
І поїхав далі, в голову колони. Овва, ну що в нього за манера висловлюватися?
* * *Наступного дня ми в’їхали в ліс, холодний і вологий. Земля тут була помежована ярами, завалена сухими стовбурами. Туман то густішав, то рідшав. То тут, то там стирчали гнилі пні, наче потворні пам’ятники. Усі раптом пригадали, що ми на невідкритих землях і, можливо, найважче ще попереду.
— Сме-ерть, сме-ерть!
Маленька чорна пташка порхала перед моїм обличчям, кричала голосом божевільного жебрака з таверни «Чотири собаки»:
— Сме-ерть!
— Заткни їй пельку, — кинув Гарольд. — Чого дивишся? Це смертоноша, від неї жодної шкоди, окрім галасу…
— Сме-е-ерть!
— Стули пельку! — Гарольд стрельнув у пташку маленькою колючою блискавкою. Полетіло пір’я. Припадаючи на одне крило, смертоноша здійнялася вгору і скинула звідти разом із краплею посліду:
— Не-енавиджу!
— До дощу, — незворушно сказав Гарольд.
Я перевела подих.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Цикл "Ключ від Королівства"» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ дев’ятнадцятий Туман“ на сторінці 1. Приємного читання.