Розділ п’ятий Коли засурмить сурма

Коли засурмить сурма

Звісно, я не заснула.

Нехай матрац був чистий і достатньо м’який, хоча вогник у каміні так затишно палахкотів, нехай за вікном тихо співали нічні птахи й світили величезні казкові зірки. Нехай усе було гаразд, але ж мені було погано.

По-перше, соромно й страшно було згадувати моє перше «магічне» завдання і як я його провалила. Це вам не контрольна. Якби Гарольд не втрутився — навіть і не знаю, що зі мною сталося б.

По-друге, мене страшенно образили слова Гарольда. Він не вірив, що я маг. Він хотів, щоб я переполохалася й утекла у свій світ. Він просто мріяв про це. Тоді б він сказав Оберонові зі вдаваним смутком: «На жаль, ваша величносте, вона всього тільки дівчинка, та ще й маленька як на свої роки. Я дуже хотів навчити її магії. І я б її навчив, звичайно, якби вона не злякалася…

І коли я уявляла Гарольда, який говорить усе це Оберонові й скрушно хитає головою, мені хотілося гризти ковдру.

Крім того, мені дуже хотілося додому. Ну просто до сліз. Звідси, із Королівства, всі домашні біди здавалися маленькими й несправжніми.

Гарольд сопів уві сні. Якось дуже гучно, ненатурально сопів. Я раптом подумала: а чи так просто йому заснути? Адже якщо я провалила перше завдання, то й він провалився як учитель. А Оберон йому довіряє…

Ніби у відповідь на мої думки Гарольд засопів голосніше й перевернувся на другий бік. І захропів так, щоб усім було зрозуміло: спить людина.

Камін догорав. Невдовзі в кімнаті стало зовсім темно.

Розплющую очі — а у вікна б’є сонце. На підлозі соломинки блищать, як золоті. У дальньому кутку кімнати сидить Гарольд і натягує чоботи.

— Уставай. Іди вмивайся.

— Доброго ранку, — сказала я ввічливо.

У коридорі був умивальник, я ще вчора запам’ятала, де він стоїть. І тільки я задумалася, як прилаштуватися, щоб злити собі на руки з ковша, як з’явилася жінка у фартусі — кругленька, веснянкувата, привітна. Здається, я її десь раніше бачила.

— Доброго ранку, новий магу дороги! Давайте-но підсоблю… Вбиральню, — вона стишила голос, — знайшли вже?

Вбиральню я знайшла ще вночі. Просто горщик у закутку, і все.

— Умивайтеся, збирайтеся, скоро вирушаємо… — вона лила мені воду в долоні, вода була холодна, туга, з мене одразу ж злетіли залишки сну. — Нате ось, — простягнула чистий рушник. — Тут вам одяг прислали з майстерні — на особливе замовлення… Гарольде! — крикнула вона в кімнату. — Його величність велів поквапитися!

— Зараз, — глухо озвався мій учитель. Жінка безцеремонно заглянула за двері.

— І щоб ти мені стару куртку не кидав тут, а з собою взяв. Вона тепліша, ніж нова, а в горах буде мороз.