Розділ «ПРОЛОГ»

Крізь натовп глядачів прорвалися люди у формі, з вогнегасниками. У танцюючий смолоскип ударили з різних боків тугі піняві струмені.

«Дев’ятого червня…» — востаннє почулося Лідці.

І екран погас. За мить темряву змінив рекламний ролик, а наступної миті мама, намацавши нарешті пульт, вимкнула телевізор.

Якийсь час у кімнаті стояла тиша.

— Оце так, — сказав брат, що стояв, як виявилося, за спинкою Лідчиного крісла.

— Що там таке? — сонно спитала з кухні сестра.

— Ти, Янко, таке пропустила…

— Спати, — сказала мама так, що Тимур затнувся.

Напружений мами# голос ніби порвав у Лідчиній голові натягнуту пружину; Лідка заревіла.

Крізь сльози вона чула, як лаявся тато, як голосила Яна, як умовляла їх усіх мама; Лідці під ніс тицьнули вату, просякнуту рідиною з паскудним запахом, потім дали випити крапель, затим від розпачу надавали ляпасів. М’язи живота боліли від хлипання; дев’яте червня, танець людини в полум’ї, дев’яте червня…

Після цього Лідка довго лежала в ліжку, не відпускаючи маминої руки, і чула, як у сусідній кімнаті батько нахваляється викинути «ящик» у вікно. Потім поволі прийшов сон, глибокий і чорний, без сновидінь…

Пізно вночі родина прокинулася від її крику.