Розділ «ПРОЛОГ»

Майстер-склодув, що досі ніби не брав участі в конкурсі, витяг звідкілясь тюбик, як здалося Лідці, одеколону, й навіщось облив свій комбінезон.

— А кажуть, жодних аксесуарів, — із осудом зауважив тато. — Знімуть його з дистанції за порушення правил.

— А йому й так нічого не світить, — сказала мама.

— Ну-бо, хлопці! — ведуча стрибала, ризикуючи зламати височезні підбори. — Іще двадцять п’ять секунд і…

Склодув раптом здійняв руки над головою:

— Смерть!

Голос у нього був, ніби скрегіт заліза по склу. Зірваний і одночасно сильний, він проймав до кісток.

— Смерть! Усім! Дев’ятого… червня…

У склодува була акторська дикція, в усякому разі кожне його слово звучало абсолютно чітко. До останнього звука.

— Дев’ятого червня… скоро! Так буде з усіма!

Публіка обурено загула, але склодув уже мовчав. У руках у нього з’явився предмет, знайомий Лідці за тисячами яток, кіосків і крамничок. Дешевенька запальничка; Лідка не встигла ні вдихнути, ні видихнути. Посеред студії спалахнув живий смолоскип.

— А-а-а!

Завиваючи й підстрибуючи у вогні, склодув скотився зі свого помосту. Перекидаючи стільці, посхоплювалися з місць глядачі.

— Залишіть студію!

— Пожежа! Пожежа!

— На допомогу!

— Рятуйте!

— Вимкніть!..

Оператори й не думали припиняти зйомку — навпаки, всі камери жадібно вчепилися в охоплену полум’ям людину. Звук також не вимкнули вчасно, й Лідці здавалося, що крізь тріскотнечу і зойки долинають ті самі слова — «дев’ятого червня», «смерть».

У призового автомобіля погасла фара, на яку впала залізна опора. Перед виходом із студії утворилася тиснява. Падали на підлогу й гинули під підборами лазерні кашкети-указки. Живий смолоскип качався по студії, перекидаючи штативи та стільці, налітаючи на монітори, й у кожному моніторі була одна й та сама картинка — людина у полум’ї…