Розділ «27»

– Певно, що можу, – сказав він досить твердо.

– І що, все ось враз бах – і немає?! – допитувався матрос.

– Авжеж… – підтвердив Василь.

– А чом же ти раніше не підірвав?! – повільно, ніби вголос роздумуючи, запитав матрос.

– Та раніше ніби нічого було висаджувати в повітря. Тайгою йшов…

– А коли підірвеш, то і крейсер бахне?

Харитонов замислився. До крейсера він відчував пошану, і не хотілося, щоб він вибухав, але для цього потрібне було розумне пояснення, і Харитонов до нього домислився.

– Ні, – сказав він рішуче. – Крейсер залишиться. Все, що в небі або на воді, – залишиться. Це тільки земля вибухне…

– Тоді це добре! – схвально закивав головою матрос. – Хороший вибух. Такий треба!

Розмова, вичерпавши себе, затихла.

Смеркало. Петро дістав свічку, вставив її в позеленілу гільзу від снаряда невеликого калібру й запалив. Посвітлішало, але стіни тепер були не видні.

– Ну досить! – зупинив працюючих Петро. – Завтра дочистимо. Тепер треба вахти організувати. Один на вахті, двоє сплять. Потім зміна.

– Я перший! – поспішив заявити другий матрос.

– Добре, – відповів Петро. – Кішкодайло перший, потім я, потім Федір, а вже потім – ти!

– Ну, тоді я заступаю, – Кішкодайло звівся на ноги й поліз у башту.

– Давай, спи, поки не розбудять! – обернувшись до Харитонова, сказав Петро.

Василь пошарив поглядом по підлозі, вишукуючи місце для нічлігу, але всюди були ящики.

– Лапацоне! – сказав Петро. – Візьми, виклади собі з ящиків ліжко, і ніякий вал тебе не розбудить!

Послухавши поради, Харитонов виклав п'ять ящиків по ширині в ряд і, поклавши речовий міток замість подушки, влігся. Заснув одразу, надзвичайно швидко звикнувши до гуркоту.

Петро задув свічку і незабаром захропів десь поруч.