Розділ «26»

Минав час, непіддатливий рахунку, але не мінявся темний невидимий пейзаж навколо машини, і тільки скрипів під її колесами сніг, схожий на зацукровану кірку.

Шофер дрімав, улігшись на кермо.

Горич не спав, дивлячись на освітлюваний фарами сніг. Здавалося йому, що машина вже давно їде вгору. І коли він, перемикаючи фари на далеке світло, приглядався, то легко знаходив цьому підтвердження. Снігова кірка дійсно піднімалася попереду, але машина як нічого й не сталося котилася далі, порушуючи цим усі закони природи та фізики.

Утомившись думати про це, Горич вимкнув фари. Опустив голову на спинку сидіння, й тут якесь світло змусило його примружитися. Він нахилився до лобового скла, одночасно лівою рукою піднімаючи важіль ручного гальма.

Машина зупинилася.

– Що таке?! – забурчав шофер.

Горич мовчки відчинив дверцята і сплигнув униз. Затріщала під ногами снігова кірка. Він озирнувся й побачив позаду машини слабкий світловий коридор, який вони щойно перетнули.

– Іди сюди! – покликав Горич шофера.

– Якби в мене не було снів – їй-богу, повісився б! – говорив шофер, підходячи до друга.

– Ну, як тобі це подобається?! – запитав напруженим голосом Горич.

– Ходімо! – квапливо мовив шофер. – Це ж ті, пам'ятаєш, ми вже йшли по їхньому променю, але вони вимкнули.

– Зачекай! – зупинив його Горич. – Бачиш, який промінь слабкий! Вони десь далеко – пішки не дійдемо.

Знову сіли в кабіну. Шофер притиснув до підлоги важіль гальма і викрутив кермо ліворуч. Розвернувшись, виїхали на світлову доріжку.

– Ну, тепер би тільки не вимкнули свій прожектор, поки ми під'їдемо! – з надією мовив шофер.

Очі поступово звикали до цього слабкого розсіяного світла.

Горич уже вдивлявся вперед по ходу машини, прагнучи розглянути вогняно-яскраву цятку прожектора, що створив цей коридор, але прожектора не було видно. Мабуть, він стояв занадто далеко.

– Як ти думаєш, скільки їх там, в екіпажі? – запитав шофер.

– Не знаю, – неголосно відповів Горич.

– А я знаю, що не менше одного! – радісно мовив напарник. – А можливо, і двоє, і троє… Послухай, опусти скло! Нехай протяг подме.