Розділ XVII

— Чи правильно я зрозуміла? Ти вимагаєш, щоб я просила в тебе пробачення?

— Не в мене. У сестер, з якими я приїхала. Ти натякнула, що одна з них поширює про мене брехливі чутки. А не назвавши конкретне ім’я, кинула тінь на всіх.

Альсині щоки густо зашарілися. Вона розкрила була рота з очевидним наміром сказати щось різке, та тут її відтіснила вбік сусідка — невисока відьма з коротко підстриженим каштановим волоссям. Ще на початку, роздивившись усіх шістьох маґічним зором, Ейрін подумала, що саме вона є старшою сестрою, бо на вигляд була найдорослішою, а її Іскра сяяла найяскравіше.

— Ти нас затримуєш, Альсо. Дозволь, тепер я. — І з цими словами обняла Ейрін. — Я Брігід вер Камрон, вітаю тебе в нашому колі, сестро.

Далі її привітали інші четверо відьом, а останньою з них, як за віком, так і за силою, була:

— Я, Шаннон вер Давнайг, вітаю тебе в нашому колі, сестро.

Коли Шаннон випустила її з обіймів, Ейрін відійшла трохи назад, поступившись місцем Бренанові. З обличчя сестри Альси миттю зник холодний, зневажливий вираз, і вона приязно всміхнулася:

— Щаслива тебе бачити, Бренане! Я ще з літа чекала на нашу зустріч. Як і всі сестри, я дуже рада, що в нас з’явився брат.

Для зустрічі відьмака не існувало усталених традицій, тому кожна відьма говорила йому щось своє. І одна лише Шаннон, дарма що була наймолодша з них, додумалася висловити співчуття з приводу смерті його батьків.

— А тепер, — знову взяла слово Альса, — прошу всіх до палацу. Ми вже приготували для вас помешкання. Шайно, Бренане, Ґвен, ви зі мною.

Тим часом Шаннон підійшла до Ейрін і взяла її за руку.

— А ти зі мною, — неголосно мовила вона й повернула вбік голову. — Агов, Мораґ, ти теж моя.

Мораґ підійшла до них, і всі троє, як і решта відьом, стали підніматися широкими мармуровими сходами. Озирнувшись, Ейрін переконалася, що слуги вже розібрали їхні речі й подбали про коней, а придворні, яких привів Кивін аб Енгас, взяли на себе турботу про леннірських ґвардійців. Що ж до Ронвен, то вона ще раніше пішла слідом за Фіннелою.

— Ейрін, — смикнула її за рукав Мораґ, — на тебе дивиться Альса. Ну, зроби їй ласку, прикинься, що обурена.

— А з якого дива я маю обурюватися? — не збагнула Ейрін, кинувши швидкий погляд на сестру Альсу, що разом із Шайною, Ґвен та Бренаном йшла трохи попереду. — Здається, в нашій суперечці я їй дужче дошкулила.

— Ідеться не про суперечку, — сказала Шаннон. — А про те, що вона віддала тебе під опіку наймолодшої з тутешніх сестер.

— Ще й укупі зі мною, — додала Мораґ, — найслабшою відьмою серед твоїх супутниць.

— І це мало мене обурити?

— На її думку, так, — підтвердила Шаннон. — Альса ж бо вважає тебе пихатою принцесонькою, якій ударила в голову несподівана могутність.

Вони проминули широкий портик з масивними різьбленими колонами і ввійшли до зали — такої довжелезної, з таким височенним склепінням, що Ейрін аж дух захопило. Три ряди стрілчастих вікон, які зовні здавалися вікнами горішніх поверхів, насправді виходили до цієї зали, проте їх бракувало, щоб освітити її по всій довжині, тому в люстрах під стелею горіли численні маґічні світильники. Зала була порівняно малолюдною: крім двох десятків відьом, що групами по троє розходилися в різні боки, та мовчазних вартових, що непорушно стояли уздовж стін, тут перебувало ще близько дюжини придворних, які, вочевидь, спостерігали за відьмами крізь широкі двері, а тепер вдавали, буцімто поспішають у своїх справах. Та й цих присутніх цілком вистачало, щоб відлуння їхніх кроків і розмов заповнило все приміщення гучним нерозбірливим гамором, створюючи враження, ніби десь попереду зібрався великий натовп.