Розділ 7. Весільна подорож

— Сір, ви просили нагадати вам про зустріч, яка відбудеться через двадцять хвилин.

— Сір?.. Даруйте, ваша величносте, — Софія миттєво зрозуміла, що перед нею король Австрії Йосиф II, зашарілась і зробила реверанс.

Йосиф був у захваті від справленого враження. Імператор Священної Римської Імперії постійно подорожував під ім’ям граф Фалькенштейн. Уся Європа про те знала, десь потішалася над цим, і тим не менш, завжди знаходився хтось непосвячений у цю вигадку імператора.

— Завжди ви все зіпсуєте, пане полковнику, — звернувся монарх до свого ад’ютанта, але потім, усміхнувшись, повернувся до подружжя де Вітте: — Не хвилюйтеся, графине, зате ми чудово поспілкувалися, без усяких упереджень. Я не люблю, коли до мене виявляють багато знаків уваги. А чим займається місцева публіка після обіду?

— Зазвичай граємо в карти, — відповів за розгублену дружину граф де Вітте і, набравшись хоробрості, запитав: — А ви граєте, ваша величносте?

— О ні, — зітхнув Йосиф II, — я не граю. Правитель, що програє в карти, програє гроші своїх підданих.

Ще кілька разів графиня де Вітте зустрічалася з імператором у Спа. Грекиня розповідала йому про Кам’янець, про мальовничі околиці цього невеликого, але затишного містечка, про казкові каньйони і таємничі печери.

Дізнавшись, що подальший шлях подружжя де Вітте лежить до Парижа, Йосиф написав листа своїй сестрі Марії Антуанетті, королеві Франції:

«На відпочинку в Спа я познайомився з графом і графинею де Вітте з українського Кам’янця. Коли вони будуть у Парижі, будь із ними ласкава. Особливо гарна графиня Софія. Вона люб’язна і моральна жінка, ще не зіпсована двором. Сила сприйняття нею навколишнього світу мене вражає…»

І ось нарешті Париж!

Дещо стомившись від гучного світського життя у Спа, Йозеф і Софія, прибувши до Парижа, оселилися в маєтку на вулиці Сен-Жак, поблизу Сорбонни, і майже тиждень насолоджувалися самотністю. Їм дуже хотілося потайки перейнятися духом Парижа в ролі простих парижан. Але й це вдавалося з труднощами: натовпи школярів-студентів захоплено зустрічали графиню, коли та, іноді зі служницею, іноді з чоловіком, відправлялася пішки на прогулянку до Люксембурзького саду, який знаходився неподалік від їхнього житла, або на острів Сіте в Нотр-Дам. Уранці її будив аромат французьких булочок і кави. Йозефа зазвичай у цей час уже не було вдома (він перебував у Військовій школі). Блукаючи Латинським кварталом, Софія виявила безліч грецьких харчевень і трактирчиків. І була по-своєму щаслива.

Одного теплого осіннього вечора граф Йозеф, збуджений і радісний, заніс до вітальні кошик квітів і оголосив дружині:

— Люба, я взяв легкий екіпаж, і зараз ми відправляємося на прогулянку до Булонського лісу. Ти згодна?

— Йозефе, милий! Звичайно я згодна. Усього кілька хвилин, і я буду готова.

Подружжя сіло в карету, запряжену парою гнідих, які з легкістю покотили екіпаж. На мосту через Сену карету злегка занесло, і під колеса ледве не потрапили кілька жебраків, що просили милостиню. Але навіть міцні слівця, відпущені кучером їм услід, не могли зіпсувати гарного настрою графові і графині. Проїхавши повз Лувр і Тюїльрі, карета опинилася на площі Людовика ХV.

— Як поїдемо далі, графе? — запитав у Йозефа візник. — Через Єлисейські поля?

— Ні, поїдемо уздовж Сени, по Кур ла Рен.

Широка вулиця з величезними дубами і каштанами, човнярі на Сені — все це ще більше підняло і так гарний настрій Софії. Особливо їй сподобалися каштани, вкриті голчастими кульками.

Проїхавши тінистими алеями Булонського лісу, карета підкотила до озера. Графиня і граф вирішили пройтися пішки. Несподівано Софію гукнули.

— Здрастуйте, дорога Софі!