Розділ 3. Обручка

Слуга пішов, і буквально через кілька хвилин до гостей вийшов усміхнений граф Коморовський.

— Добрий день, панове! — зі щирою радістю господар простягнув руку для привітання.

У великій залі, куди провів їх граф Якуб, у каміні яскраво палав вогонь. І хоча на вулиці було вже досить тепло, в палаці ще відчувалася прохолода.

Господар посадив гостей у крісла біля каміна. Відчуття тепла і домашнього затишку сприяло спокійній, невимушеній бесіді.

— Графиня зараз спуститься до нас, — повідомив граф.

Якубу Коморовському було близько сорока п’яти років, він був одружений на Антоніні Бриджитті Павловській, у них були дві дочки — Христина Гертруда і Кордуля. Хазяїн маєтку володів кількома селами неподалік від Львова і мав звання генерал-ад’ютанта.

Він вважався людиною дотепною, трохи метушливою, був чудовим сім’янином, із дівчатками поводився, скоріше, як зі статс-дамами, ніж із дочками. Гертруда і Кордуля прийняли його гру і ставилися до батька з великою повагою.

Як людина безсумнівно багато обдарована, Якуб був злегка ледачий і, не дуже розбираючись в економіці, ведення господарства повністю довірив своєму керуючому. Річний дохід Коморовського становив тридцять тисяч злотих на рік. Цих грошей вистачало на утримання сім’ї, прислуги, підтримання будинку і господарства, але для розвитку справи очевидно було замало. Потрібно відзначити, що якби граф більше займався господарськими справами і паперами, дохід був би втричі вищим. Але до життя він ставився швидше як до гри в якості стороннього спостерігача, до того ж невиправного романтика.

Тут двері відчинилися, і назустріч гостям, посміхаючись і простягнувши обидві руки для привітання, вийшла графиня, господиня палацу.

— Ви знаєте, ми тут, у глибинці, майже лісові жителі, тому в нас усе просто і без зайвих церемоній. Ви нічого не маєте проти? — запитала жінка у молодого чоловіка.

Граф Станіслав вклонився.

Пані Бриджитта, брюнетка середнього зросту, ще досить струнка і не позбавлена жіночої привабливості, була одягнена в темно-зелену сукню до підлоги. Вона сіла в невисоке крісло. Зав’язалася легка, невимушена розмова.

У залі, де вони сиділи, було шість вікон, три з яких виходили на річку і ліс за палацом, із трьох інших було видно алею. В оздобленні будинку помітно відчувалася жіноча рука.

— Ви пообідаєте з нами? — запитала господиня.

— Залюбки, — відповів молодий граф.

У цей момент до зали забігли вже знайомі дві дівчини з невеликими букетами весняних квітів у руках. Одній із них було років сімнадцять, іншій — чотирнадцять.

— Дозвольте представити: мої доньки — Гертруда і Кордуля, — усміхнувся граф Коморовський.

Після того як Станіслава Потоцького представили сестрам, обидві подали руки для привітання і всілися в кутку зали, розбираючи квіти.

Станіслав уважно подивився на старшу, Гертруду. Темна сукня підкреслювала її гарну фігурку, а легкий рум’янець на щоках свідчив про сором’язливість дівчини. Вона просто світилася життєрадісністю, весняною свіжістю, невловимою привабливістю. Молодша сестра була в тому віці, коли говорять, що з бутона ось-ось розпуститься чарівна квітка.

У залу ввійшов слуга і доповів: