Розділ 3. Обручка

— Слухаюсь, графе, — відповів Домбровський. — Станіслав нічого не знає?

— Ні, і не повинен нічого дізнатися. Я роблю це заради його щастя. Думаю, у майбутньому він буде вдячний і долі, і батькам.

Через два дні полковник Домбровський постав перед графом із готовим планом.

— Графе, я все продумав до дрібниць.

— Доповідай.

— У маєтку Коморовськихя знайшов людину, яка повідомлятиме про всі переміщення молодої графині. Щойно вона відлучиться, мій загін у складі п’ятдесяти чоловік під виглядом татар (костюми я вже готую) нападе і викраде її. Того ж дня ми доставимо Гертруду до Львова у монастир.

— Татари? Взимку? Тут? — граф Потоцький-старший скривився і замислено заходив по кабінету. — Втім, — погодився він через кілька хвилин, — ідея настільки дурна, що може зійти за правду. Тільки зробити все необхідно в сутінки, щоб приховати ваші пики — на татар ви явно не тягнете. А ця людина у Коморовських потім не видасть нас?

— Думаю, ні. По-перше, я йому добре заплатив, а по-друге, він діє від імені Станіслава: мовляв, молодий граф дуже ревнивий і хоче знати, де буває його дружина.

— Ну що ж, це, мабуть, розумно. Грошей не шкодуй, — Франц Селезій підійшов до столу і дав полковникові невеликий мішечок із золотом.

— Не турбуйтеся, графе, — в запалі відповів Домбровський. — Усе буде виконано якнайкраще.

— Іди і про все щодня мені доповідай. — Потоцький пройшов до зали, сів у крісло перед каміном і надовго замислився. Чи правильно він вчиняв? У будь-якому випадку, він залишив собі шлях до відступу.

Тринадцятого лютого був морозний похмурий день. Ближче до полудня в палац Потоцьких прискакав посильний із пакетом від полковника Домбровського.

«Графе, — повідомляв полковник, — сьогодні все здійсниться. Молода графиня зранку вирушила погостювати до своєї тітки в Нове Село. Хай благословить нас Господь!»

«Богохульник, — подумав граф Потоцький. — Йде на злочин і звертається до Бога».

Він підійшов до каміна і кинув листа у вогонь — слідів краще не залишати.

Станіслав у цей час теж отримав листа, від Гертруди:

«Милий, хочу погостювати у тітки в Новому Селі два дні. Післязавтра забирай мене (ні, нас!), і ми вже ніколи не розлучатимемося».

Потоцький-молодший усміхнувся і поцілував листа. І тут у нього раптом стиснуло серце. Якесь недобре передчуття опанувало ним. «Ні, — вирішив Станіслав, — поїду до неї завтра. Потрібно бути разом».

Із цієї хвилини і для батька, і для сина час потягнувся неймовірно довго. Але ні той, ані інший не могли припустити, що сьогоднішній день стане для обох поворотним в їхній подальшій долі. Ще дуже довго вони подумки повертатимуться в цей зимовий морозний день, щоразу прокручуючи події назад, змінюючи свої дії та рішення.

Близько восьмої вечора до вітальні тихенько ввійшов блідий Домбровський.