Розділ 3. Обручка

— Що ж сталося, графе?

— О п’ятій годині вечора примчав гінець із Нового Села і повідомив, що на будинок напали татари і викрали Гертруду.

Графиня Коморовська заплакала.

— Бріджитто, припини, я хочу закінчити. Так ось, гонець доповів, що напад був дуже дивним. У будинку нічого не взяли, схоже, хотіли викрасти тільки нашу дочку, та й татари були дуже схожими на європейців. А коли через півгодини мої люди, які поверталися зі Львова, розповіли, що зустріли біля річки вашого полковника Домбровського, я вирішив, що це або жарт, або Станіслав вирішив таким чином скоріше забрати свою дружину.

— Та хіба так можна жартувати? — вигукнув Станіслав. — Батьку, що це означає?

Він із гнівом подивився на Франца Селезія. Після нетривалої паузи Потоцький-старший викликав слугу.

— Домбровського до мене! — наказав він. — Сьогодні я відправив полковника до Львова, а чому він опинився у ваших краях, мені незрозуміло. Втім, ми зараз дізнаємося від нього самого.

— Ваша світлосте, — схвильований слуга повернувся. — Полковника немає в палаці, немає і його загону.

— Хто-небудь знає, де він?

— Ні, з ранку його ніхто не бачив.

— Проте все це дивно, — вимовив Франц, майстерно вдаючи подив. — Хвилину, панове.

Із цими словами граф вийшов із кімнати і попрямував до себе в кабінет. Незабаром він повернувся.

— От негідник! — закричав Франц Селезій. — Він пограбував мене.

— Як пограбував? — зблідла графиня Анна.

— Відкрив сейф і забрав усю готівку. — Потоцький-старший повернувся до слуги і наказав:

— Полковника Обуха до мене!

— Батьку, про які гроші може йтися? — у Станіслава тремтіли руки. — Я зараз же вирушаю на пошуки Гертруди!

— Не гарячкуй, Стасе. Такі питання не вирішуються з плеча.

До кімнати спішно ввійшов полковник Обух, який командував полком козаків Потоцького.

— Слухаю вас, графе.