Розділ «XXXV. Операція»

Те, що на Хакера полює третя сила, для себе Кобища встановив давно. І те, що він зараз спостерігав, за всіма ознаками було наслідками їхніх зусиль. Розгардіяш вчинили щойно. Монітори у бухгалтерії ще були теплі, як, до речі, і трупи на прохідній. Ця чорна іронія напросилася мимоволі. Традиції було дотримано. Тільки хто подбав про це зараз?

Виходило, тут працювали цілу ніч. Працювали без перешкод. А наліт стався щойно. Якихось півгодини тому. Причому спрацювали оперативно.

І раптом йому відкрилася суть того, що він зараз спостерігав. Напевно, встановити це міг тільки він. Сівши на стілець, Кобища запалив. Дійсно, все трапилося саме так. Перебуваючи у себе в комп’ютерній, всі вони бачили, як працює Хакер. За п’ять хвилин до того, як вони виїхали сюди, на цих комп’ютерах ще працювали. Отже, процесори стояли на місці, а він тиснув на клавіші. Оцей гармидер було зчинено, поки вони діставалися до заводу. Проміжок становив п’ятдесят п’ять хвилин. Якби оті «треті» знали, де знаходиться Хакер, вони просто не дали б йому все зробити, приїхавши сюди раніше. Отже, не знали. А дізналися вже після того, як він припинив роботу. Практично одночасно зі слідчою групою. Висновок напрошувався недвозначний. Знову витік інформації, як і раніше. Тому він, Кобища, і спізнився знову. Хтось, хто був до Білоденичів ближче, отримав інформацію одночасно з ним і прибув сюди перший.

Він палив, не звертаючи ні на кого уваги, і лише відмахнувся від Можейка, який про щось питав. Думка його працювала в одному, єдино вірному зараз напрямку. Щоб установити, через кого просочилась інформація, не потрібно бути Шерлоком Холмсом. У комп’ютерній залишилися всі троє програмістів плюс Міщун зі своїм помічником. Усі вони були прикуті до моніторів і робили одну справу. Ніхто звідти не міг видати інформацію «наліво». Вони з Можейком та інші оперативники одночасно спустилися вниз і сіли по машинах. На самоті залишився тільки Панасюк. Із самого початку він наче й не брав участі в процесі, лише спостерігав. І — Кобища міг заприсягтися — вийшов найпершим із усіх. Дзвінок куди потрібно з повідомленням адреси маслозаводу зайняв би в нього кілька секунд. А третя сила, судячи з попередніх даних, являє собою доволі потужний механізм. До того ж, очевидно, вона мала неабиякий стимул. Безперечно, йшлося про величезні гроші. Тому не було б нічого дивного, якби такі собі боєздатні та надзвичайно мобільні групи, що належали їй, були розкидані по всій області. І та, що виявилася найближчою до злощасного маслозаводу, отримала повідомлення і за кілька хвилин рвонула туди. Застрелити двох охоронців і вичистити бухгалтерію — на це потрібно небагато часу. Навіть у випадку, якщо вони не взяли Хакера, перетрушувати весь заводик для них не мало сенсу, адже Хакер був упевнений, що на нього не вийдуть, тому навряд чи ховав би щось. Швидше за все, припинив роботу і миттєво зник, а тоді вони лише облизнулися, позабиравши про всяк випадок комп’ютери та дискети, які познаходили. Якщо ж їм пощастило взяти цього зухвальця, то… То йому, Кобищі, зробити це вже не світить. Раптом він усвідомив, що саме це питання зараз вийшло для нього на перший план, хоча логічно було у першу чергу перейматися іншим. Чи спізнилися «треті» так само, як і він?

Майор зітхав, відчуваючи якийсь такий… не те щоб жаль… Ніби вболівання за свого ворога, суперника, свою потенційну мішень, жертву — як не назви цього хлопця, адже ті, «треті», викликали у нього ще менше симпатій, а перспектива притягнути їх до відповідальності взагалі дорівнювала нулю. Хотілося вірити, що, швидше за все, ніхто й нікого не спіймав на маслозаводі в Білоденичах. Можливо, навіть той, кого називали Хакером, ніколи в житті не бував там, а зламав через інтернет першу-ліпшу комп’ютерну систему, аби імітувати своє перебування там. Ще й посміявся, уявляючи, як вони зробили цей марш-кидок на вісімдесят кілометрів серед ночі з усією амуніцією, як годиться під час операцій. Можливо, він передбачав і дії тих, інших, які також збиралися нагрянути туди і з якими Кобища розминувся на якихось десять-п’ятнадцять хвилин. О було б!

А сам Хакер сидить тим часом десь у Нововасилівському мікрорайоні, де все-таки запеленгували його мобілку, яку він вимкнув, як завжди, відразу після короткочасного користування. Карпович сказав, що це взагалі був геніальний крок. Хоча… У цьому випадку хтось усе-таки повинен був увімкнути на ніч комп’ютери маслозаводу. Або ж він сам заздалегідь, якщо діє самотужки… У цих численних версіях починав блукати навіть його розум.

І все-таки навіщо він засвітився? Навіщо так примітивно вийшов через мобільний до інтернету в завершальній фазі своєї роботи? Міг і з другого комп’ютера так само заплутати сліди. Що, махнув рукою, розуміючи, що є зараз голкою у скирті сіна?

Це була одна з можливих версій. У голову лізли й інші, але майор вважав їх початком чогось такого, схожого на параною, викликану довгим опосередкованим спілкуванням із цією неординарною особистістю. Міг, наприклад, Хакер зробити справу в бухгалтерії маслозаводу, прихопити «ящики» від комп’ютерів, постріляти охорону й імітувати таким чином третю силу. Грайтеся, хлопці, розслідуйте, якщо вже на те вчилися!

Руки опускалися. Здавалося, що те, за край чого він ухопився і тримався вже кілька місяців, не бажаючи відпустити, — велике й неосяжне. Зусилля його жалюгідні та марні, а перспективи не існує взагалі.

Напевно, саме тому телефонний дзвінок, який розколов тишу, так ударив по нервах. Хтось телефонував до бухгалтерії о такій пізній порі. Підвівшись і застигнувши нерішуче на якусь мить під поглядами колег, майор усе-таки зняв трубку.

— Алло!

Там мовчали.

— Слухаю, говоріть.

— Швидко ви, — промовив знайомий голос, який Кобища, напевно, впізнав би за будь-яких умов. — Я впізнав вас.

— Я вас також, — відповів майор.

Почуття, що виникло, можна було б назвати позитивним, адже голос із трубки автоматично відновлював перспективу того, що Хакер залишиться все-таки йому.

— Ви не хочете запропонувати мені якоїсь взаємовигідної угоди?

Довелося напружити думку. У цього хлопця все-таки виникли проблеми, якщо вже він пішов на це. Проблеми. Такі, якими можна зараз скористатися.

— Що ви маєте на увазі? — запитав Кобища.

— Якби така угода мала сенс, — відповіли йому, — то ви б не запитували, ви б знали. А якщо ви там і не можете нічого запропонувати, то говорити на цю тему зайве.