TextBook — Є, — сказав Ігор. — Гадом буду, є! Але він, сука, вже скінчив.
— Нічого, — сказав Карпович. — Звідки він?
— Зараз…
— Що відбувається? — насів на них тепер уже Міщун.
— Усе дуже просто, — пояснив Карпович. — Той, хто бомбив мережу, робив відволікаючий маневр для банківських систем захисту. А коли настав сприятливий момент, увійшов паралельно з іншого комп’ютера. Я, наприклад, ще не повністю усвідомив у деталях цей механізм, але сто відсотків, увійшли в мережу з іншої машини. Або він же, маючи поруч із собою другий, окремо під’єднаний комп’ютер, або хтось інший — напарник. І йому це вдалося. У банку взагалі, коли це зрозуміли, вирубили всю систему, напевно, навіть знеструмили. Уявляєте, які це збитки? Але це нічого не дало. Це вірус. Він несе на собі всю інформацію банківської мережі. Тепер вважайте, Хакер має у розпорядженні матрицю всієї їхньої системи! Вони можуть навіть молотками все порозбивати — пізно. Їм кранти. Все. Вважайте, цього банку більше не існує.
— Тільки не розумію, — додав Ігор, — чому він увійшов і наче зник? Було видно, що увійшов, а потім…
— Якийсь новий вірус, — знизав плечима Карпович. — Інших пояснень немає. Він не визначається нічим.
— А другий! Спільник його! — несподівано вигукнув Міщун. — Ти кажеш, через інший комп’ютер! А простежити?
— Що ми й робимо. Встигли засікти, — сказав Карпович. — Він уже не працює, але принаймні один сервер встановимо. Зараз…
На якусь хвилину запанувала тиша, а потім Ігор спантеличено промовив:
— Йо-ма-йо… Він же тут!
— Де тут?!
— Вхід через наш сервер! Офіційно! Бі-джей Інтернет Провайд! Це ж у нашому місті! Наш провайдер! Напарник входив у мережу через… На сервері є його дані — принаймні номер телефону!
— Де той сервер? — кричав Кобища.
— Ось, — Карпович уже вивів на екран дані про провайдера, — Вовчинецька, двадцять шість. Бі-джей Інтернет Провайд.
— Борю! — озвався Кобища до Сердюка. — Бігом туди! Кулею! Номер телефону цього…
— Хакера, — підказав Можейко.
А Сердюк із Величком уже летіли сходами донизу, лякаючи тупотінням чергового, який тихенько дрімав на пульті.
Це сталося якось саме собою. Не на публіку, адже ніякої публіки не було. Ноги розігнулися самі, відсунувши стілець, на якому сидів, а рука сама злетіла догори.
— Й-й-йес-с!!!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Амністія для Хакера» автора Волков О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XXXV. Операція“ на сторінці 3. Приємного читання.