Розділ «XXXV. Операція»

— Практично, — відповів Ігор. — Хіба що…

— Що ж ми зовсім безсилі? — обурився есбеушник.

— Хакер… — пояснив Карпович. — Їх роками ловлять.

Кобища дістав сигарету, хоч під стелею і так уже висіла хмара.

Панасюк міряв кроками кімнату й сопів, не промовляючи ні слова. Спочатку він ще кидав якісь репліки, а тепер зовсім замовк.

Усі вони, здавалося, чекали лише одного — коли цей комп’ютерний зухвалець припинить спроби й дасть їм можливість розійтися по домівках.

Ситуація змінилася несподівано.

— Глянь, — вигукнув Карпович, — не спи, з’явився ще один гість! Відстежуємо!

Усі скупчилися біля комп’ютерів, втупились у монітори, хоча все одно нічого не розуміли.

— Засік?

— Є, визначаємо.

— Бляха… Він увійшов!

— Ще ні. Але вони не можуть блокувати!

— Нічого подібного. Система заблокована, а він уже там. Він входить. Бачиш, частина мережі не блокується. Все, гайки! Вони не можуть її вирубати!

— Зараз повністю вирубляться. Усе знеструмлять. У них нема іншого виходу — інакше кранти.

— Нічого не дасть. Вони вже робили це. Я зрозумів. Там вірус, — сказав Карпович. — Шановні, там вірус! Він входить у програму свого вірусу, інстальованого туди давно. Очевидно, вони навчилися якось блокувати вхід, і він довгий час не міг увійти туди, а зараз… Глянь!

— Усе, їм гаплик… — звісно, Ігор промовив інше слово, яке точніше відображало міру катастрофи у комп’ютерній мережі банку.

— Що? Поясніть щось! — не втримався Кобища.

Але всі троє хлопців бігали пальцями по клавіатурі й не звертали на вищі чини ніякої уваги.

Панасюк також проштовхався до екрана й тепер їв очима незрозумілі таблиці та символи, дихаючи в потилицю Карповичу.