Розділ «XXX. Слідами мерця (продовження)»

Борис розгублено замовк. Згадався закордонний паспорт із квитком до Штатів у квартирі Ромазана.

— То що там сталося? — нагадав про себе Щорс.

— Ну, гаразд, — промовив Борис, збираючись із думками. — Той, хто дав тобі путівку в життя як мийникові машин, віддав Богу душу. А нам з твоєю подружкою дісталося від нього в спадок кілька дискет із абсолютною нісенітницею. Гадаю, з твоєю допомогою ми могли б краще ними скористатися.

Тепер замовк Щорс.

— Альо-у! — нагадав про себе Борис.

— А що на дискетах?

— Передерті уривки з усіляких… Ну, наприклад, з нашої Конституції є, а на іншій — зі Льва Толстого…

— Ясно, — перебив Щорс. — Зрозуміло. Ч-чорт… Я повинен подумати. Зв’яжемося пізніше. Завтра, наприклад.

— Чекай-чекай! — Борис дійсно злякався, що зараз зв’язок перерветься. — Зажди! Скажи хоча б два слова про це. З чим ми маємо справу? Ти зараз зникнеш і…

— Нікуди я не зникну. Кажу ж, мушу подумати.

— Толю, я тебе прошу. Чуєш? Нам тут дуже скрутно. Тобі там добре — у Чикаго, а на нас тут справжнє полювання.

— Он як? Гм… — Подив його аж ніяк не виглядав надмірним. — І що ж ви накоїли такого?

— Якщо бути точним, накоїв я. — Борис спідлоба глянув на Наталю. — Довго розповідати.

— Добре, — погодився Щорс. — Телефоную тобі завтра приблизно о цій годині.

— Мусить подумати, — наче сам до себе промовив Борис. — Одне зрозуміло — дискети його цікавлять. Очевидно, ми не помилилися, і він якось причетний до цього. Схоже, йому і хочеться і колеться.

— Що йому — він у Чикаго… — сумно промовила Наталя. — Гляди, як вдалося… Йому там може хотітися. А нам останнім часом лише колеться…

Глянувши на неї, Борис не стримав посмішки. Це була добра посмішка. Обійнявши її за плече, він нахилився і, торкаючись її щічки, тихо промовив:

— Ну, по-моєму, останнім часом нам тут якраз регулярно хочеться, особливо тобі…

Наталя вся спалахнула й спробувала відсторонитися:

— Он воно що? А тобі ні?