Розділ «XXX. Слідами мерця (продовження)»

— Хіба? — розгубився Борис. — Мені здається, ми її десь забули.

— Нічого подібного! У кишені твоєї сумки! Треба знати, що носиш із собою. Між іншим, і зазирнути туди час від часу було б не гріх.

— Разом зазирнемо. Витягай.

А за кілька хвилин вони, торкаючись одне одного плечима, застигли перед монітором. Наталка ледь помітно ворушила губами.

Мобільний, який увесь час лежав увімкнений, несподівано подав сигнал.

— Слухаю.

— Я щодо вашого оголошення, — була відповідь. — Щодо книжки.

— Книжка продається лише самому червоному командарму, — сказав Борис.

— А я і є той самий герой.

Борис зробив паузу. Невже це саме той дзвінок, на який він сподівався? Серце швидше застукотіло, відлунюючи аж у скронях.

— І як же ваше прізвище?

— Чапаєв, — майже без зупинки відповів той.

— Чапаєв втонув у річці Урал, — майже по складах промовив Борис. — Негарно брехати.

Наталя дивилася на нього трохи злякано.

— Давай, — Борис вказав на екран. — Нам же не потрібен Чапаєв?

Вони прочитали псалом до кінця. Опечатка знайшлася аж у передостанньому рядку. У слові «грішник» було пропущено літеру «н».

— Чорт забирай… — пробурмотів Борис, — я і цього не помітив.

Він скочив і заходив по кімнаті.

Удруге телефон задзвонив наступного дня, так само по обіді, коли вони знову принишкли перед екраном. Репортаж про матч Карпова з Каспаровим для звірки вдалося відшукати досить швидко на шахових сайтах. Результат вражав. Опечатка знову була одна і крилася в самому заголовку. У прізвищі Каспарова не вистачало літери «с». Вони двічі прочитали невеличкий текст. Кожен файл, що зберігався на окремій дискеті, містив одну опечатку — пропущену літеру. «д», «н», «с» — знайдені літери Борис записав на окремому аркуші. І тепер екран займав розділ Конституції України, вивченням якої вони, як і більшість пересічних громадян, займатися не планували.

— Так, слухаю…