Розділ «Глава 8»

— Я намагаюсь захистити володаря, тільки й усього.

— Вона не завдасть йому шкоди.

— Я за цим простежу. Зоряно…

— Бажаєте ще чогось, мій пане?

— Так, — голос Романа, в розмовах із Ланою в’язкий і сердитий, тепер звучав іскристо, мов срібло, натерте якісним оксамитом. — Бажаю знати, чому ти не прийшла до мене у вежу вчора? Я чекав тебе всю ніч.

— Я не прийду, мій пане, — у відповіді Зоряни Лані почувся жаль. — Я вже казала вам.

— Чому?

— Се я вам теж казала!

— Ти не переконала мене, зухвала утікачко!

— Вода і олія не змішуються.

— Маленька, — вимовив радник з такою тугою, що Лана, зануривши обличчя в лисяче хутро, ледь не задихнулась від несподіваного відкриття — в цього опенька, схоже, є душа! — не кажи мені цього, бо я в таке не вірю. Я не бавитися з тобою зібрався, я кохаю тебе. Я Світлом готовий присягнути, що хочу тебе за дружину. Скажи мені «так», і на вранішній зорі я принесу клятву перед Радою Старійшин.

— У мене донька…

— Я стану їй батьком!

— Мій пане, навіщо це вам?

Лана обережно повернула голову і відкрила очі з такою повільністю, ніби боялась, що шелест вій викаже її з головою.

— Ти не любиш мене, Зоряно? — відступивши на крок, гірко спитав Роман і сам собі відповів. — Я бачу, не любиш. Я не такий, як усі тут, я не сягаю неба, не гарний і не молодий — я розумію. Усе, що в мене є — це змучене серце. В будь-якому разі, воно — твоє. Якщо передумаєш, дай знати.

— Ні, — скрикнула Зоряна, побачивши, що Роман прямує до дверей, — ні, не в цьому річ! Це не тому, що я не люблю вас, це…

— А ти мене любиш?

В кімнаті запанувала тиша. Лана, звісно, цього не бачила, але готова була дати руку на відсіч, що Зоряна зараз дивиться в підлогу і закусає губу, щоб не заплакати.

— Так, — нарешті видихнуло дівча, — я вас кохаю. І все одно, побий мене грім, якщо я вас розумію! У нашому місті сила-силенна юних і свіжих дівчат!