Розділ «Глава 6. Слоненя на кризі»

Люди вірять у те, чого хочуть понад усе.

Вольтер

Легко сказати: закохайся! — А як це зробити?

Не знаю, як це роблять нормальні жінки, тому стала чекати принца біля телефону. Він, певна річ, не відав, що його чекають і не дзвонив. Мій телефон мовчав. І в квартирі панувала незвична тиша. Ніхто не хотів бути першим. Я була впевнена, що не прогавлю свого шансу, але шанси кудись зникли. Напружено чекала з ранку до обіду, а потім трохи розслабилася. Коли вже починався вечір — відгукнувся мій мобільний. Впізнала трохи забуте, але не стерте з мобільної та моєї пам’яті, ім’я.

Колись у нас були романтичні стосунки, сповнені зіркових обіцянок, але в його законному шлюбі постійно народжувалися діти, для нього кожна вагітність дружини виявлялася несподіванкою, і мене це дратувало. Хлопець був непоганий і небідний, але вирішувати його сімейні питання і вислухувати його проблеми було абсолютно нестерпно. Він почав стомлювати мене. Ставало ясно, що Ромео і Джульєтти з нас не вийде, незважаючи на взаємну любов та потяг до прекрасного. Ми не рвали стосунків — вони самі зійшли нанівець. В один день виявилося, що в нас обох забагато справ, і нема коли підняти голову, що грошей не вистачає, а треба думати про майбутнє. Радувало лише, що подібні думки завітали одразу до нас обох, не викликаючи непорозумінь та агресії. Оскільки наші професії ніде не перепліталися, ми майже не спілкувалися вже кілька років, але вважали себе друзями.

Він подзвонив. Я одразу назвала його по імені, давши зрозуміти, що не стерла його номера із записної книжки. Він зрадів, усе зрозумів, не став церемонитися й одразу спитав:

— Ти вільна сьогодні?

— І сьогодні, і завтра. А що трапилося?

Чомусь була впевнена, що він телефонує у справах, — бо завжди скидався на ділову людину й тішився своїм іміджем. Сьогодні він не зраджував себе.

— Ти можеш зустрітися зі мною? — пролунав його голос, і я одразу згадала його досконалу чемність.

Не знала, чи варто погоджуватися одразу.

— А що трапилося?

Уже знала, що нічого не трапилося, що він просто хоче мене, бо в нього почалися проблеми й знизилася самооцінка. Так було завжди (але я це зрозуміла тільки зараз) — для нього існував своєрідний тест: зможе зі мною — значить, усе добре.

— Я хочу тобі дещо сказати.

Заради цих слів я в ту ж мить погодилася. У нього, нарешті, було що мені сказати — це приємна новина. Зазвичай говорила переважно я, а він перетинався з потоком моїх слів незрозумілими зауваженнями, що частіше не стосувалися теми; був неуважний і флегматичний, і я перестала сподіватися, що він колись спроможеться щось мені сказати.

— Що саме?

— Не по телефону.

Вирішила не спокушати долю і швиденько готуватися до зустрічі, — він не здавався мені ідеальною постаттю для закохування, але зустрітися з ним хотілося. Жодної поганої згадки та підсвідома переконаність у тому, що наші відносини — не сліпа гілка моєї еволюції, — дві причини для моєї впевненості.

Я підспівувала, коли вдягалася перед дзеркалом. Сама собі дивувалася: як легко ставлюся до цього чоловіка та як зручно себе почуваю, навіть коли думаю про нього. З ним можна було робити будь-що — він ніколи не ображався, не дивувався і не робив так, щоб я почувалася ніяково, а ще він ніколи не ставив багато питань, — мабуть, тому, що вважав мене явищем суто метеорологічним. Якось він зізнався, що я справжня жінка, а тому нема сенсу передбачати мої думки та вчинки.